Щоранку ясне
сонечко так лагідно нам
світить І щиро усміхається
нам осінь золота. Як справжня
чарівниця, закінчила роботу І
щедро так дарує усі свої дива.
Результати
екзит-полів: на виборах перемогла Партія регіонів -
01.11.10
Соціологічна
компанія Gfk на замовлення партії "Єдиний центр" провела
екзит-пол місцевих виборів в Україні.
Соціологічна компанія Gfk на
замовлення партії "Єдиний центр" провела екзит-пол місцевих
виборів в Україні. За попередніми даними, в більшості
областей перемагає Партія
регіонів. Після закінчення голосування
представник компанії оголосив попередні результати
голосування.
Так, по обласних радах відомі наступні
результати:
По
Волинській області за пропорційною складовою
партія "Батьківщина" набрала 32,7%, Партія регіонів - 15,6%,
"Свобода" - 10,9%, "Фронт Змін" - 6,3%, "Наша Україна" 5,3%,
Народна Партія 2,4%, Сильна Україна - 2,4%, партія Молода
Україна - 2,4%, ЄЦ - 1,5%. Не підтримали жодну партію
5,4%.
По Закарпатській області
більшість підтримала партію ЄЦ - 27,4%, Партію регіонів
підтримали 25,9% виборців, Батьківщину - 10,6%, Фронт Змін -
6,9%, Сильну Україну - 3,9%, партію УДАР - 2,4%, Партію
угорців 2,1%, жодну партію не підтримали 3%.
По
Івано-Франківській області більшість
підтримала ВО "Свобода" - 24,7%, "Батьківщину" підтримали
15,1%, "Фронт змін" - 14%, "Нашу Україну" - 8,6%, Партію
регіонів - 5,9%, УНП - 4%, УДАР - 3,3%, НРУ - 2,9, Українську
партію - 2,4%, Європейську партію - 2,3%, не підтримали жодну
партію - 4,3%.
По Київській області
більшість підтримала Партію Регіонів, надавши 23%, Фронт змін
отримав 11,4%, Батьківщина - 8,4%, Сильна Україна - 7,8%,
Свобода 7,6%, Удар - 7,2%, Наша Україна - 3,7%, КПУ - 3,2%,
жодну партію не підтримали 11,9%. Похибка вибірки складає
3,6%.
В Кіровоградській області перемагає Партія
регіонів, отримавши 40,9%, Батьківщина отримала 17,3%, Фронт
Змін 0 8,2%, КПУ - 5,8%, Народна Партія 4,4%, СПУ 3,7%, Сильна
Україна - 3,6%. 5,5% не підтримали жодну партію. Похибка
склала 3,6%.
В Рівненській області
перемагає Батьківщина, отримавши 25%, Партія регіонів отримала
15,9%, Свобода - 8,5%, Наша Україна - 8,1%, Народна Партія
4,7%, Фронт Змін - 4,6%, Народний Рух - 3,7%, Сильна Україна -
3,4%, УНП - 2,9, УДАР - 2,3, ЭС 1,6. 6,2% не підтримали жодну
партію. Похибка склала 3,6%.
В Хмельницькій
області перемагає Партія регіонів, отримавши 21,7%,
Батьківщина отримала 19%, Фронт Змін 11,2%, Сильна Україна -
6,9%, Свобода - 5,6%, Народна партія 4,6%, ЄЦ - 4,4%,
Партія промисловців і підприємців - 3,9%, КПУ - 2,6%. 7,4% не
підтримали жодну партію.
В Черкаській
області перемагає Партія регіонів, отримавши 27,2%,
Батьківщина отримала 20,8%, Фронт Змін 5,6%, Народна
партія 0 5,6%, КПУ - 3,8%, Партія вільних демократів - 3,6%,
Громадська позиція - 3,2%, СПУ -3,2%, Союз Чорнобиль Україна -
2,7%, Свобода 2,5, ЄЦ - 1,1%. Жодну партію не підтримали
1,1%.
В Чернігівській області
перемагає "Батьківщина", отримавши 23,6%, Партія регіонів
набирає 20,3%, СПУ - 8,5%, КПУ - 6,3%, "Фронт змін" - 6,3%,
"Сильна Україна" - 4,2%, "Громадянська солідарність" - 3,8%,
УДАР 0- 3,8%, "Єдиний центр" - 0,8. Жодну партію не підтримали
6,4% виборців.
По Дніпропетровській
області більшість отримала Партія регіонів -
43,3%, представники "Батьківщини" набрали 11,9%, "Сильної
України" - 11,3%.
Партія регіонів лідирує на виборах в
облраду в Одеській області зі 42,1% голосів,
представники "Сильної України" набрали 11,4%, "Фронту змін" -
8,8%, "Батьківщини" - 7,6%, КПУ - 4,5%, Народна партія - 4,1%,
партія "Родина" Сергія Маркова - 3,9%, СПУ - 2,2%, ПСПУ -
1,2%. Проти всіх - 5%.
Деякі результати виборів мерів:
у Донецьку з сильним відривом переміг діючий мер міста, член
ПР Олександр
Лукьянченко - 67,2%; на виборах на посаду
міського голови Львова чинний мер Андрій
Садовий переміг з результатом 46,3% голосів;
найбільша інтрига зберігається в Харкові - за даними Gfk
переміг член БЮТ, екс-губернатор області Арсен
Аваков.
На виборах міста Одеси лідирує
глава Антимонопольного комітету Олексій
Костусєв. Кандидат від Партії регіонів набрав 48%
голосів. В Ужгороді більшість голосів отримав
Віктор Погорєлов, набравши 29,9%. Його найближчий опонент, мер
Сергій
Ратушнякнабрав 22,4%.
За результатами
екзит-полу, проведеного компанією R&B в Луганську боротьбу
за мерське крісло виграв кандидат від Партії регіонівСергій
Кравченко. На виборах мера Вінниці впевнену
перемогу здобуває діючий міський голова Володимир
Гройсман. За попередніми даними, за нього віддали
свої голоси 78% вінничан.
В Тернополі з результатом в
31,02% перемагає кандидат від ВО "Свобода" Сергій
Надал. На виборах мера Запоріжжя 39,35% виборців
проголосували за кандидата від запорізької міської організації
партії "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", керівника
міськорганізації партії Олександра
Сіна.
27,1% виборців проголосували за Юрія
Солов'я, висунутого партією "Третя сила", на виборах мера
Івано-Франківська. На виборах Черкас 40,4% виборців
проголосували за діючого мера Черкас Сергія
Одарича (від Партії вільних
демократів).
За підсумками виборів мера Чернігова
лідирує діючий міський голова Олександр Соколов. Згідно з
результатами екзит-полу, проведеного "Савік Шустер Студією",
кандидат від Партії регіонів набрав 33,7%
голосів.
ВІРА ЧАЙКОВСЬКА:
«ЛЮДИНА СТАРІЄ, КОЛИ ПЕРЕСТАЄ ЛЮБИТИ» - 30.10.10
“Життя — подорож від станції
“Народження” до станції “Смерть” з багатьма зупинками і
подіями в дорозі” — цей вислів врізався у пам’ять. Потяг
нестримно іде вперед, не помічаєш, як миготять роки — настає
старість. Якою вона є в Україні — дамокловим мечем чи
заслуженими лаврами? Про причини старіння населення, його
соціальні та психологічні особливості, розбіжності протікання
старості у чоловіків та жінок, основи правильного харчування
людей похилого віку тощо читачам “Слова Просвіти” розповідає
геронтолог Віра ЧАЙКОВСЬКА.
Віра Володимирівна
Чайковська — завідувач лабораторії соціальної геронтології
Інституту геронтології АМН України, головний позаштатний
спеціаліст МОЗ України зі спеціальності “геріатрія”, заступник
директора Державного навчально-методичного геріатричного
центру НМАПО ім. П. Л. Шупика, член правління та президії
Наукового товариства геронтологів і геріатрів України, член
Наукової ради Міністерства праці і соціальної політики
України, доктор медичних наук, професор.
“ЩАСЛИВА,
ЩО ДІТИ ПИШАЮТЬСЯ МНОЮ”
— Віро Володимирівно,
розкажіть про себе. — Народилася в Києві, навчалася в
Національному медичному університеті імені О. Богомольця. Не
думала, що буду займатися медициною. Мріяла стати артисткою (у
Віри Чайковської дивовижно красиві очі і глибокий внутрішній
артистизм, подумала я, щойно зайшовши до кабінету. — Авт). У
молодості навіть займалася балетом. Думала про родину.
Народила трьох дітей. Захистила кандидатську дисертацію, потім
докторську, стала професором, а згодом вирішила, що потрібно
поєднувати роботу і виховання. Діти виросли. В Інституті
геронтології працюю уже 30 років, займаюсь й іншими
справами. Дуже важливо навчити дітей поважати і любити
батьків — не лише за те, що вони їх виховали, а за те, що
досягли успіху в житті, реалізували себе. Це важливий виховний
момент — навчити дітей пишатися успіхами батьків. Я щаслива
тим, що мої діти пишаються мною. Це для мене
найважливіше.
“ЯК ПОМИРАТИ НІХТО НЕ
ВЧИТЬ”
— Розкажіть детальніше про Вашу викладацьку
діяльність. — Викладаю в Національній медичній академії
післядипломної освіти імені П. Л. Шупика. Навчаю медсестер,
лікарів, соціальних працівників допомагати людям похилого
віку. Розповідаю про тактику спілкування з ними, адже багато
чого залежить від того, якою інтонацією лікар скаже слово, як
погляне, як заспокоїть пацієнта. У наших медичних закладах
цьому не навчають. Ще студіюємо танатологію, що вивчає стан
організму в кінцевій стадії патологічного процесу, динаміку і
механізми вмирання, безпосередні причини, клінічні, біохімічні
і морфологічні прояви поступового припинення життєдіяльності
організму. Коротко — це наука про смерть. У медінститутах
студенти вивчають процес народження, лікування пацієнтів, а
останній етап життя залишається без уваги. Як спілкуватися з
людиною, що помирає, як її лікувати, як себе з нею поводити,
як психологічно підготувати її до етапу відходу з життя — про
усе це я розповідаю студентам. Займаюсь профілактикою
професійного виснаження лікарів і соціальних працівників,
навчаю їх берегти себе, адже в умовах постійної праці з людьми
пенсійного віку в них виникають депресії. Працювати з
пацієнтами, які помирають або мають психофізичні порушення, —
складно, тому важливо запобігати моральному виснаженню лікарів
та соціальних працівників.
“ПЕРЕДБАЧАЄТЬСЯ
ЗБІЛЬШЕННЯ ТРИВАЛОСТІ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ”
— Віро
Володимирівно, старіння населення — це реальність? —
Планета старіє. Падає народжуваність, працездатне населення
“зношується”. Люди літнього (60—74 роки) і старечого віку (75
і більше) є найбільш зростаючою частиною населення світу. За
даними ООН, у 1950 році у світі проживало 214 млн осіб старших
за 60 років, у 1975 році їхня кількість зросла до 350 млн, а в
2000 — до 590 млн. За даними прогнозів ООН, у 2025 році їхня
чисельність перевищить 1 млрд 121 млн осіб, а до 2050 року — 2
млрд. Вражаючою є зміна середньої тривалості життя:
передбачається, що в Україні вона у найближчі десятиліття
збільшиться приблизно на 10 років — з 68 у 2001 до 77, 6 у
2050. Як наслідок старіння населення, з’являється когорта
соціально незатребуваних людей літнього віку — ізольованих,
бідних і непрацездатних. Тому виникає потреба в різних видах
медичної і соціально-побутової допомоги, цими людьми мають
опікуватися державні соціальні структури, волонтерські
організації. — Чим спричинена активізація діяльності щодо
соціальної реабілітації людей похилого віку? — 2002 року на
Другій всесвітній асамблеї ООН з проблем старіння були
прийняті Мадридський міжнародний план дій і Політична
декларація — серія зобов’язань держав — членів ООН зробити
старіння пріоритетним напрямом державних програм у XXI
столітті. Інститут геронтології працює у рамках виконання
цього плану. Ми плідно співпрацюємо з Міністерством праці і
соціальної політики України, яке керує виконанням цього плану.
Нас підтримає Фонд Народонаселення ООН, разом з ним проводимо
навчальні семінари для людей похилого віку, видаємо навчальні
посібники. Приємно, що такі неприбуткові акції
підтримуються.
“НАЙГОЛОВНІШЕ — СОЦІАЛЬНА ТА МЕДИЧНА
ДОПОМОГА ЛЮДЯМ ПОХИЛОГО ВІКУ”
— Чим займається
лабораторія соціальної геронтології? — Наша лабораторія
була заснована директором Інституту геронтології Владиславом
Безруковим. Найголовніше завдання лабораторії — організовувати
допомогу людям похилого віку — медичну та соціальну. Робота
спрямована на розробку стандартів надання геріатричних послуг
населенню. У тісній співпраці з кафедрою терапії і геріатрії
НМАПО ім. П. Л. Шупика за ініціативи Верховної Ради України
2005 року було створено Державний навчально-методичний
геріатричний центр (ДНМГЦ), який проводить активну роботу зі
стандартизації та координації до- та післядипломної
геріатричної підготовки медичних і соціальних працівників, а
також волонтерів. ДНМГЦ надає організаційно-методичну та
лікувально-консультативну допомогу геріатричним закладам.
Разом з державними і громадськими організаціями ДНМГЦ
розробляє і впроваджує програми підготовки з геріатрії
викладачів, медичних і соціальних працівників, волонтерів, а
також програми фізичної і психологічної реабілітації для людей
старших вікових груп (програми передпенсійної підготовки,
університети третього віку, школи здоров’я тощо) і для
працівників системи медико-соціальної геріатричної
допомоги. Займаємось проведенням факультативних курсів
навчання з актуальних питань геронтології і геріатрії для
студентів навчальних закладів. Крім того, ДНМГЦ бере участь у
роботі міжнародних освітянських організацій медико-соціального
спрямування, координації видання профільної методичної
літератури. Проводимо методичну роботу з удосконалення та
підвищення якості геріатричної підготовки лікарів. Лабораторія
співпрацює з низкою міжнародних і благодійних організацій з
розробки та впровадження заходів поліпшення геріатричної
допомоги різних рівнів. Розроблена програма підготовки
населення літнього віку і волонтерів здоровому способу
життя. В результаті роботи відділу до штатного розкладу
будинків-інтернатів та інших геріатричних стаціонарних установ
соціального профілю вперше введено посаду
“лікар-геріатр”. Лабораторія співпрацює з громадськими
організаціями пенсіонерів, надає їм організаційні та
консультативні послуги, а також з Київським шпиталем для
інвалідів війни. — У нас розвинена волонтерська допомога
людям похилого віку? — У нас цікавий волонтерський рух, що
існує з 80-х років минулого століття. Наймасовіша громадська
організація пенсіонерів — Організація ветеранів України. У
обласних, районних і міських ветеранських організаціях діє
волонтерський рух “Пенсіонер”. Основна мета волонтерського
руху — надання людям похилого віку морально-психологічної
підтримки, розширення кола соціально-активних пенсіонерів,
залучення їх до організації, до допомоги одне одному, що
відволікає від самотності, вселяє віру в себе та власні
сили. Волонтерським організаціям важливо витягти пенсіонера
зі свого будинку, адже він днями й ночами сидить вдома,
переглядає серіали. Спробуйте довго дивитися телевізор —
молодий захворіє, а людина літнього віку тим
паче.
“ЩО СТАРЕ, ЩО МАЛЕ”
— Зараз в
Україні виникають університети третього віку. Яке їхнє головне
завдання? — Вони дуже необхідні! По-перше, люди отримують
знання, які допомагають безболісно інтегруватися у
суспільство, навчитися новому, вивчати світ, що постійно
змінюється. По-друге — люди творчо розвиваються, розкривають
внутрішні резерви. Ці університети змушують задуматися над
важливим питанням: “Що я ще хочу у цьому житті
пізнати?”. Людина літнього віку навчається користуватися
комп’ютером, щоб спілкуватися через Інтернет з дітьми, які
роз’їхалися по закордонах. Для того ж і англійську
вчить. Вивчають правознавство, бо найчастіше пенсіонери не
мають уявлення про свої права, не знають організацій, де можна
отримати правовий і соціальний захист. Хочу наголосити, що
юридична неграмотність легко робить їх здобиччю для
авантюристів. Людей похилого віку часто обдурюють, вони стають
жертвами махінацій з житлом, об’єктами агресії з боку родичів,
знайомих. Ви ж самі, мабуть, часто чуєте про такі випадки.
Також в університетах гарний, корисний для пенсіонерів, курс
здорового способу життя. В університетах панує дружня
атмосфера, учасники колективу спілкуються між собою,
допомагають один одному, діляться рецептами — життя
продовжується! Що мале, що старе, — люди похилого віку, як
діти, разом щось майструють, організовують
тощо.
“ЧОЛОВІКАМ СКЛАДНІШЕ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ В
ПЕНСІЙНОМУ ВІЦІ”
— Розкажіть про розбіжності
соціальної активності чоловіків і жінок літнього віку в
Україні. — В Україні низька тривалість життя чоловіків,
кожен третій не доживає до пенсійного віку. Чоловіки значно
важче переживають вихід на пенсію. Вони звикли реалізовувати
себе на роботі, а залишившись без неї, починають нудьгувати,
іноді — керувати членами родини. Звісно, сім’ї це не
подобається — виникають конфлікти. Чоловік не знає, чим
зайнятись, стає дратівливим, погіршується стан
здоров’я. Жінки після виходу не такі вразливі, бо
доглядають за онуками, спілкуються з подругами, займаються
домашнім господарством, шиють-вишивають
тощо.
“ПРОВОДЖАЄМО НА ЗАСЛУЖЕНИЙ ВІДПОЧИНОК” —
РОЗПАЧ”
— Українці готуються до виходу на
пенсію? — Більшість не підготовлена до соціальних змін, які
пов’язані з виходом на пенсію, не має планів використання
вільного часу і не знає, як можна використати свої здібності у
суспільній сфері. Українці не планують свого життя після
працездатного періоду. Живемо, досягаємо певних цілей, а
потім, коли кажуть на роботі: “Сьогодні проводжаємо вас на
заслужений відпочинок!” — настає розгублення, розпач. Майбутнє
не заплановане, отож починаються збої, виникають
проблеми. Американці, наприклад, не бояться вийти на
пенсію, бо планують цей період і знають, чим будуть займатися.
У США домінує уявлення, що розвиток особистості відбувається
протягом усього життя. У літніх американців починається новий
етап — насолоджуються відпочинком, подорожують, мають
хобі. Зовсім інші уявлення про старість у деяких країнах
Азії. В Індії літні люди проводять по кілька місяців на рік у
гостях у своїх дітей, бо хочуть бути ближче до них. Для
індусів старіння означає підготовку до смерті, причому вона
сприймається як природний і позитивний процес, що включає
духовні заняття і зменшення матеріальних зв’язків зі світом і
людьми, наприклад, передання матеріальних цінностей дітям ще
за життя. — А особисто Ви плануєте вихід на пенсію? —
Морально я вже готуюсь до цього життєвого етапу. Дітям говорю:
“Ось вийду на пенсію…”. Вони відповідають: “Мамо, ти все одно
будеш бігати на роботу, займатимешся літніми людьми…” Важливо
в будь-якому віці зберігати соціальну активність, займатися
улюбленою справою. Ще почала збирати кулінарні рецепти, але
поки що в цьому я лише теоретик. — Українська влада дбає
про моральні аспекти виходу людини на пенсію? — Наша влада
вважає, що найголовніше для людей похилого віку — нагодувати і
одягнути їх у халати і капці. І все. Вона забуває, що цим
людям потрібно творчо розвиватися, їм необхідно дати стимул
для життя!
“ДЕПРЕСІЇ ЗНИЖУЮТЬ ЖИТТЄВУ
ЕНЕРГІЮ”
— Які психологічні аспекти старіння? —
Є такий вираз, що найбільша трагедія старості у тому, що
людина старіє фізично, а в душі залишається молодою. До людей
похилого віку потрібно ставитися так, як би ви хотіли, щоб до
вас ставилися у поважному віці. Найпоширенішими видами
психічних розладів у літньому та старечому віці є депресія та
слабоумство (деменція). За даними ВООЗ, ознаки депресії мають
40 % осіб літнього віку, що звертаються по медичну допомогу.
Що таке депресія у людини похилого віку? Це тяжка психологічна
травма, думки про помилки у минулому, докори сумління,
тривога, відчуття безвиході, непотрібності і самоти,
пригніченість, погані передчуття, усвідомлення втрачених
можливостей тощо. Основною причиною розвитку депресивних
розладів є розуміння власного старіння — наростаюча фізична
неміч, труднощі самообслуговування, складнощі у спілкуванні
через погіршення зору і слуху, самотність. Крім того, старість
багата на втрати — смерть та хвороби близьких людей, розлука з
дітьми, втрата роботи і соціального становища. Різні форми
депресії знижують життєву енергію, змінюють апетит і сон,
знижують концентрацію уваги і пам’ять. На фоні депресії
частіше виникають захворювання, перебіг наявних хвороб
погіршується. — Яка статистика хвороб у людей похилого
віку? — На жаль, всі вони хворіють. Є такий вислів: “Якщо
ти зранку прокинувся і в тебе нічого не болить, отже, ти
помер”.
Статистика свідчить, що кожна людина похилого
віку в середньому має п’ять-шість хронічних захворювань, кожен
другий — потребує спеціалізованого відновлювального лікування,
кожен третій — спеціалізованого короткочасного стаціонарного
лікування. Серед людей старечого віку кожен четвертий не
виходить зі свого помешкання, особливо в холодні періоди року,
а кожен п’ятий не в змозі обслуговувати себе. 82 % людей
похилого віку щоденно приймають ліки. 76 % — потребують
протезування. Серед 80-річних кожен п’ятий потребує
спеціалізованої психіатричної допомоги.
“ЇЖТЕ ТЕ, ЩО
ВИРОСЛО У ВАШОМУ РЕҐІОНІ”
— Яким має бути
харчування людей похилого віку? — Одна з головних складових
запобігання передчасного старіння — раціональне харчування.
Для людей похилого віку воно має бути різноманітним і
збалансованим, щоб стимулювати активність ферментних систем і
виконувати антиатеросклеротичну дію. Такі властивості
характерні для продуктів рослинного походження та молочних
страв. Однак людям похилого віку недоцільно повністю
переходити на рослинну їжу, їм корисні нежирні риба і
м’яcо. Потрібно дотримуватися “золотої середини” — не
переїдати і не голодувати. Організм любить порядок: їсти
потрібно у встановлений час, найбільш раціональним є
чотириразове харчування. Переїдання скорочує життя, серед
людей старших 90 років дуже рідко зустрічаються повні, та й
після 80-ти їх небагато. Людям похилого віку не варто
“підсідати” на різні дієти, а включення в харчування
розвантажувальних днів необхідно проводити тільки за
рекомендаціями і під контролем лікаря. Не раджу
захоплюватися новими іноземними продуктами, які часто
з’являються на полицях супермаркетів. Добре споживати
продукти, які вирощують у тому реґіоні, де живе людина, адже
її організм налаштований на перетравлення саме такої їжі.
Наприклад, українці люблять сало, а для німців — це не дуже
корисно, бо їхня ферментна система не налаштована на цей
український продукт. — Який рецепт продовження життя? —
Як головний геріатр МОЗ України скажу, немає таких ліків, що
продовжують життя. Але є гарний вислів давніх мудреців: “Ми не
тому перестаємо любити, що старіємо, а тому старіємо, що
перестаємо любити”. І доки людина любить дітей, батьків,
друзів, оточуючих — вона живе. Це запорука щасливого життя і
довголіття. Любіть!
P. S. “Слово Просвіти” вітає Віру
Володимирівну Чайковську з Днем народження, 9 вересня їй
виповнилося… “Не вказуйте мій вік у газеті, бо для мене це не
має жодного значення, я відчуваю себе молодою й енергійною”, —
усміхнулася вона.
Новий фільм БРАТСТВО-Продакшн. В допомогу платникам
єдиного податку - 29.10.10
Науково-популярний фільм виробництва
БРАТСТВО-Продакшн в допомогу платникам єдиного податку.
Історична реконструкція страти князя Ігоря Рюріковича
деревлянами. Це перша літописна згадка про опір громадян
податковому тискові на теренах сучасної України.
Як
відомо з візантійських переказів, князя розірвали навпіл,
прив‘язавши його до двох зігнутих дерев. Чи є ця історія
правдою, або лише продуктом народного епосу, взялися
перевірити учасники творчої лабораторії БРАТСТВА.
* *
*
БРАТСТВО http://bratstvo.info/
Хто
керує Україною? - 28.10.10
Під такою назвою
у центрі Львова на проспекті Свободи президент Благодійного
фонду «Україна-Русь» Ростислав Новоженець організував
імпровізовану галерею портретів найвищих посадових осіб нашої
держави. Усього перехожим пропонувалося оглянути дев’ять
плакатів: вісім – з портретами найвищих керівників
(президента, голови його адміністрації, прем’єра та
віце-прем’єрів, дев’ятий – з даними про національний склад
населення України.
Виступаючи перед городянами, Р.Новоженець
зазначив, що, згідно із даними останнього перепису населення,
в Україні проживають 77,8% українців за національністю. Але
теперішня влада сформована так, що серед людей, які наділені
реальними повноваженнями, немає жодного українця. А це, за
його словами, є прямим порушенням тих статей Конституції, які
говорять, що основним джерелом влади в Україні є народ, а
також, що всі нації в Україні рівні. Які ж вони рівні, коли на
найвищих посадах українців немає.
Присутнім також
роздали текст звернення
до громадськості щодо «порушення національних прав українців в
Україні», копію якого Р.Нововженець пообіцяв відправити
Генеральному секретарю Ради Європи Турбйорну Ягланду. У
документі, зокрема, говориться: «Восьмимісячний період
перебування Віктора Януковича на посаді Президента України
ознаменувався передусім відвертою промосковською політикою,
повсюдним згортанням процесів українського відродження та
грубим порушенням національних прав українців в Україні». І
далі: «Найганебнішим явищем останнього часу стало витіснення
українців за національністю з керівних посад, позбавлення
корінного етносу реального впливу на події в державі . Адже
українці за національністю складають 78% мешканців України. А
у вищому законодавчому органі держави - Верховній Раді України
кількість українців не перевищує 22%».
Саме цей текст
звернення Р.Новоженець нещодавно пропонував прийняти на сесії
Львівської обласної ради. Засідання транслювалося в прямому
ефірі місцевого телебачення, і мешканці області мали нагоду
бачити, хто з тих удаваних патріотів, що б’ють себе в груди в
Галичині та говорять, що завжди захищатимуть національні
інтереси, «завалив» документ.
Відповідаючи на
запитання, чому звернення підписане ним особисто та т.в.о.
голови місцевої організації УРП Тарасом Бучковським та
оприлюднено саме зараз, Ростислав Нововженець пояснив, що,
окрім іншого, акція приурочена до відзначення президентською
владою 66-ї річниці так званого визволення України від
німецько-фашистських загарбників. Р.Новоженець наполягає, що
це було ніяке не визволення, а лише заміна одного німецького
окупанта на іншого – московського. Відтак, він вважав за
потрібне ще раз нагадати львів’янам, що українців в Україні
таки потрібно захищати від «новітньої окупаційної влади», а
день «визволення» варто проголосити «днем окупанта».
* *
*
Дух волі www.duhvoli.com.ua
Українська Гельсінська спілка з прав людини вимагає
припинити переслідування правозахисників -
28.10.10
Українська
Гельсінська спілка з прав людини стурбована різким збільшенням
неправомірних дій проти правозахисників та громадських
активістів. Кількість таких випадків за останні шість місяців
значно перевищила їхню кількість за попередні п’ять років
разом.Про це інформує сайт УГСПЛ .
Події у
Львові
12 жовтня 2010 року з 11.30 до 12.40 у
Львові громадська організація „Вартові закону” провела пікет
перед прокуратурою з вимогою розслідування зловживань у сфері
ЖКГ під гаслом „Геть корупцію з прокуратури!”. Подібні пікети
вона проводила щовівторка вже декілька разів. Організатори
пікету - керівник організації Олексій Вєренцов та Ігор
Танячкевич - подали повідомлення про проведення мирного
зібрання двічі: за декілька місяців про серію пікетів із
зазначенням конкретних днів (вх. № 2-9477 від 17 серпня 2010
року) та за два дні до заходу.
Виконавчий комітет
міської ради 11 жовтня звернувся до Львівського окружного
адміністративного суду з заявою про заборону мирного зібрання,
проте суд лише відкрив провадження у цій справі, але рішення
про заборону мирного зібрання не виніс. Лише 13 жовтня суд
заборонив громадській організації „Вартові закону” проводити
пікетування прокуратури щовівторка, починаючи з 19 жовтня 2010
року. Тобто, на момент проведення мирного зібрання 12 жовтня
рішення суду про заборону заходу не було. Вважаючи це рішення
не законним та необґрунтованим, організація звернулася з
апеляційною скаргою.
Під час проведення мирного
зібрання не було зафіксовано порушень громадського порядку, що
підтверджується численними відеозаписами події. Незважаючи на
це, працівники міліції вимагали припинити пікет та провести
організаторів до райвідділу міліції. Вони пояснювали свої
вимоги тим, що організатори не мали дозволу на проведення
мирного зібрання. Але, як відомо, відповідно до статті 39
Конституції України організатори мають повідомити про захід, а
не отримувати дозвіл. Тому організатори відмовилися виконувати
явно незаконну вимогу працівників міліції. Примітно, що
заступник начальника районного управління міліції особисто
приїхав, щоб припинити мирне зібрання.
14 жовтня двоє
організаторів пікету, Олексій Вєренцов та Ігор Танячкевич,
були затримані міліцією, доставлені до суду, котрий засудив їх
до трьох діб адміністративного арешту за злісну непокору
законному розпорядженню міліції та порушення порядку
організації мирного зібрання (статті 185 та 185-1 Кодексу про
адміністративні правопорушення). При цьому суд відбувався з
явними порушеннями права на справедливий суд: суддя відмовив у
клопотанні щодо залучення захисника, зазначивши, що Вєренцов є
правозахисником і йому не потрібна допомога адвоката,
відмовився заслуховувати свідків події, про що просили
обвинувачені, а також відмовився продивитися відеозапис події,
пославшись на технічні проблеми комп’ютера. Суд у своєму
рішенні також вимагав наявності дозволу на проведення мирного
зібрання в організаторів всупереч прямій нормі Конституції.
Організатори мирного зібрання були звільнені після відбуття
покарання 17 жовтня. Наступного дня вони подали апеляційну
скаргу на рішення суду щодо притягнення їх до адміністративної
відповідальності.
27 жовтня Апеляційний суд відмовив у
задоволенні апеляційної скарги Вєренцова. Його рішення є
остаточним та оскарженню не підлягає. Суд так відмовив у
видачі рішення Вєренцову. Вєренцов за допомогою УГСПЛ
звернувся до Європейського суду з прав людини щодо порушення
права на справедливий суд та права на свободу мирних
зібрань.
Події у Вінниці
15 жовтня 2010
року у квартирі координатора Вінницької правозахисної групи
Дмитра Гройсмана на підставі санкції Ленінського районного
суду міста Вінниці від 22 вересня 2010 року працівники міліції
провели обшук в рамках відкритої кримінальної справи за
розповсюдження порнографії.
Кримінальна справа
стосується розміщення Гройсманом у своєму блозі «Живого
Журналу» відеороліка[1], котрий знаходиться у вільному доступі
на сервісі youtube. У цьому відеоролику, що був показаний по
російському телебаченню, показують зняті прихованою камерою
сцени начебто за участю відомих російських опозиціонерів. Цей
ролік розміщений на багатьох ресурсах і не поширювався
особисто Гройсманом. За словами Гройсмана, він був розміщений,
щоби показати, як можуть втручатися в приватне життя
опозиціонерів та активістів з метою їх
дискредитації.
Після завершення обшуку працівники
міліції виявили бажання оглянути офіс Вінницької правозахисної
групи, котрий вона орендує у сусідній квартирі. Не маючи
санкції суду, вони звернулися до власника приміщення, з
проханням дозволити огляд. Власник не заперечив, але зазначив,
що приміщення орендує організація, там знаходяться виключно
речі організації і потрібен також її дозвіл. Увійшовши до
офісу Вінницької правозахисної групи, працівники міліції
одразу фактично провели обшук та виїмку документів та
обладнання, оскільки ті здалися їм підозрілими. Зокрема, були
вилучені усі комп’ютери та носії інформації, уся фінансова
документація організації, конфіденційна інформація про
клієнтів та біженців, письмова комунікація між Вінницькою
правозахисною групою та Європейським судом з прав людини щодо
справ Kulik v. Ukraine, Zabolotni v. Ukraine та Aleksei
Makarov v. Ukraine. Вилучені документи жодним чином не
стосуються тієї кримінальної справи, в рамках якої проводився
обшук.
За законом обшук може проводитися удень, проте
цей обшук тривав аж до 2 ночі у кращих традиціях радянського
КДБ. Також дивно, що санкція на обшук не виконувалася
практично місяць, а обшук був проведений саме того дня, коли
Гройсман був у відрядженні в іншому місті і не міг бути
присутнім. Цікаво також, що обшук проводили працівники
міліції, що розслідують злочини щодо торгівлі людьми, хоча
інкримінований злочин мав би розслідуватися спеціалістами з
кіберзлочинності.
Після обшуку Гройсмана декілька разів
викликали на допит, проте значна кількість питань не
стосувалися розслідуваної кримінальної справи, а стосувалися
діяльності Вінницької правозахисної групи. Також були допитані
ще кілька членів організації.
Очевидно, що усі ці
процесуальні дії та вилучені речі не мали жодного стосунку до
штучно відкритої кримінальної справи, проте мали на меті
вилучення доказів порушень прав людини та паралізування роботи
організації.
Вилучена документація до цього часу не
повернута організації. Серед документів знаходяться також і
документи, що стосуються судових справ осіб, яким Винницька
правозахисна група надає правову допомогу. Це ставить під
загрозу своєчасність вчинення процесуальних дій. Таким чином,
правоохоронці чинять перешкоди у доступі до суду або у
ефективній участі у розгляді багатьом людям.
Події у
Херсоні
14 вересня 2010 року на українського
журналіста та Голову Херсонського обласного відділення
Комітету виборців України (члена Української Гельсінської
спілки з прав людини) Дементія Білого був здійснено напад, під
час якого він був побитий трьома особами. Напад відбувся під
час представлення звіту міського голови Херсону Володимира
Сальдо перед мешканцями міста, коли пан Білий закликав до
прозорості заходу та дозволу усім мешканцям та опозиційним
депутатам бути присутніми на заході. Презентація цього звіту
була закритим заходом, оскільки вхід відбувався за
спеціальними запрошеннями. Троє осіб виштовхали Білого у фойє,
де один з них почав наносити удари.[1] Пізніше було виявлено,
що один з нападників є підприємцем та близькою людиною до
мера, інший – працівником виконкому, особу третього не
встановлено. Побої наносила перша людина. Працівники міліції
знаходилися поруч, проте не втручалися. Білого було доставлено
до лікарні та встановлено діагноз "внутрічерепна травма і
струс мозку середньої тяжкості". Під час події також
постраждав один з нападників, якому фотоапарат Білого розсік
шкіру на обличчі. Міліція розпочала розслідування та відкрила
кримінальну справу за фактом побиття. Проте особа, що вчинила
побиття, оскаржила цю постанову до суду, що затримує
розслідування.
Події у Євпаторії
8 жовтня
2010 року начальник Євпаторійського МВ МУ МВС України в АР
Крим О.Осадчий надіслав вимогу Голові Всеукраїнської
громадської організації інвалідів-користувачів психіатричної
допомоги „Юзер” Р.Імерелі надіслати йому копії фінансових та
бухгалтерських документів організації, а також документацію по
проекту, що виконувався цією організацією, начебто з метою
перевірки, на які цілі використовувалися кошти, отримані за
проектом. Зокрема, мова йшла про проект моніторингу порушень
прав людини в психіатричних закладах АР Крим, що зафіксував
серйозні масові порушення. Саме після оприлюднення попередніх
результатів цього проекту, керівника цього проекту Андрія
Федосова було побито та він отримав серію погроз телефоном.
Жоден з цих випадків до сьогодні не розслідуваний, незважаючи
на численні звернення правозахисників[2]. Навпаки, з цього
листа випливає, що міліція почала розслідування щодо цієї
правозахисної організації. Невідомо, на яких підставах це
здійснюється та у вчиненні якого злочину підозрюється Федосов.
Очевидно, що такі дії мають на меті залякування та припинення
подальшої реалізації цього проекту та діяльності організації в
цілому.
Події у Харкові
Раніше, у
травні-червні 2010 року у Харкові неодноразово вчинялися
незаконні дії щодо громадських активістів, що захищали парк
імені Горького від вирубки дерев місцевою владою. Під час
мирних протестів міліція неодноразово незаконно затримувала
активістів, робила спроби припинити мирні зібрання, або просто
спостерігала, коли активістів били люди, одягненні в чорне, з
бейджами «муніципальна охорона».
18 червня 2010 року
міжнародна правозахисна організація «Міжнародна Амністія»
визнала двох затриманих та засуджених до 15 діб
адміністративного арешту громадських активістів Андрія
Яварницького та Дениса Чернегу в’язнями сумління, тобто
засудженими за реалізацію свого права на свободу слова та
мирних зібрань[3]. Вперше, з 2004 року в Україні з’явилися
в’язні сумління.
Незважаючи на протести правозахисних
організацій, затримані не були звільнені. Жоден працівник
правоохоронних органів до сьогодні не покараний за незаконні
дії під час цих протестів.
Тиск на
активістів
УГСПЛ неодноразово отримувала свідчення
про те, що працівники СБУ чи міліції проводять негласні
зустрічі з громадськими активістами, метою яких є не тільки
збір інформації, а й залякування чи переконання не вчиняти
протестних дій. Зокрема, працівники міліції просять підписати
документ, котрий попереджає про кримінальну відповідальність
за незаконні дії під час проведення мирного зібрання. Такі
профілактичні бесіди часто мають мету залякати організаторів
заходів з метою, щоби вони відмовилися від своєї діяльності.
Також були численні випадки залучення адміністрації
вищих навчальних закладів для тиску на молодіжних активістів з
метою спонукати їх відмовитися від своєї діяльності. Зокрема,
такі випадки були у Сімферополі та Києві.
Усі ці
випадки, хоча і не пов’язані між собою, викликають
стурбованість та свідчать, що діяльність правозахисників та
громадських активістів стає дедалі небезпечною. У таких умовах
влада повинна здійснити належні кроки, щоб зупинити наступ на
права правозахисників.
У зв’язку з цими подіями
Українська Гельсінська спілка з прав людини вимагає:
-
від Міністерства внутрішніх справ та прокуратури: негайно
припинити переслідування Вінницької правозахисної групи та її
координатора Дмитра Гройсмана, повернення всіх предметів і
документів, вилучених під час обшуку, закриття кримінальної
справи та покарання осіб, винних у проведенні незаконного
обшуку та виїмки в офісі правозахисної організації; - від
Міністерства внутрішніх справ: завершити кримінальне
розслідування та передати справу до суду щодо побиття Дементія
Білого; - від Міністерства внутрішніх справ: зупинити
переслідування Андрія Федосова та Всеукраїнської громадської
організації інвалідів-користувачів психіатричної допомоги
„Юзер”, а також належно розслідувати усі випадки погроз на
їхню адресу; - від Президента України: забезпечити
неухильне виконання державою Декларації ООН щодо прав та
обов’язків осіб, груп та органів суспільства, що покликані
захищати та допомагати у реалізації загальновизнаних прав
людини та основоположних свобод (також називається Декларація
прав правозахисників) - від Служби безпеки України:
припинити тиск на правозахисників та активістів.
Ми
звертаємося до міжнародного співтовариства, міжнародних
організацій та іноземних посольств з проханням вплинути на
політику України з метою припинення переслідування
правозахисників за їхню діяльність.
УГСПЛ також
звертається до Європейського союзу та країн-членів ЄС з
проханням більш активно використовувати Керівні принципи ЄС
щодо захисту правозахисників[1] та розробити план щодо їх
впровадження в Україні.
* *
*
Володимир Яворський Виконавчий
директор УГСПЛ Аркадій Бущенко Голова Правління
УГСПЛ http://imi.org.ua/
ПАМ'ЯТЬ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО НАШОГО СУМЛІННЯ -
27.10.10
Невеселі роздуми, навіяні відкриттям
пам'ятника жертвам сталінських репресій у
Ковелі
Гідне вшанування пам'яті розстріляних
в'язнів ковельської тюрми у перші дні війни 1941 року має бути
обов'язком місцевої влади. Ідея збудувати у місті пам'ятник
борцям за волю України, на превеликий жаль і сором,
«провалилася» ще у жовтні 2007 року. Тоді на розгляд
тимчасової художньо-експертної ради при управлінні культури і
туризму обласної державної адміністрації ковельчани подали
проект, який фахівці оцінили як такий, що не відповідає
національній ідеї, а несе в собі дух часів розвинутого
соціалізму.
Чиновницька братія, по суті, проігнорувала
й звернення представників громадськості міста про необхідність
встановлення пам'ятної меморіальної дошки на фасаді історичної
будівлі по вулиці Драгоманова, де до війни розташовувався
відділ залізничного НКВС, на подвір'ї якого розстрілювали
в'язнів та закопували їх трупи. Протягом трьох останніх років
влада так і не спромоглася організувати відкриття меморіальної
дошки з відповідним написом.
До речі, у лютому 1942
року з дозволу німецької окупаційної влади тут провели
ексгумацію і урочисто перепоховали на центральному кладовищі
Ковеля на теперішній вулиці Незалежності близько 90 останків
розстріляних. На цьому місці вже давно мав стояти добротний
пам'ятний хрест з написом на кшталт: «Тут покоїться прах
в'язнів, розстріляних НКВС 22-23 червня 1941 року, які були
перепоховані в 1942 році. Вічна їм пам'ять».
Однією із
важливих складових відновлення історичної пам'яті є
увіковічення по можливості всіх загиблих в'язнів, в тому числі
й похованих і перепохованих в 1941-1942 роках у трьох різних
місцях кладовища на вулиці Незалежності, які були жителями
багатьох районів нашої області і мали різну національність
(українці, поляки, євреї). Тому, мабуть, найбільш доцільним і
розумним було б втілення ідеї спорудження меморіального
комплексу на місці, де десять років тому відбулося
перепоховання жертв сталінського режиму - українців і поляків.
Цих шість останків знайшли пошуковці-археологи львівського
товариства «Пошук» під час розкопок біля господарських
приміщень Михайлівської церкви, де на початку війни
співробітники НКВС закопували тіла своїх
жертв.
Хотілося, щоб це був один спільний проект нашої
спільної пам'яті, близький не тільки українцям, а й полякам та
євреям, представникам широких кіл громадськості, всіх тих
районів області, жителями яких були розстріляні. Реалізація
такого масштабного задуму могла стати ще одним символом
примирення, порозуміння і дружби між нашими народами. А
найголовніше - засторогою повторення тоталітаризму, при якому
ціль виправдовувала засоби і досягалася ціною совісті, свободи
і життя людей. На такий меморіал можна залучити кошти
відповідно до програми увічнення пам'яті жертв Другої світової
війни, яка затверджена обласною радою ще кілька років
тому.
Але, як казав один відомий політик, маємо те, що
маємо... На другий день після Покрови у Ковелі на центральному
кладовищі відбулося відкриття двох меморіальних плит та
пам'ятного хреста, напис на якому наголошує: «Тут спочивають
українці, невинно убієнні в ковельській в'язниці сталінським
НКВС 21-23 червня 1941 року. Шана і слава борцям за вільну
Матір-Україну». До проведення цієї скорботної події причетна
ініціативна група ковельчан на чолі з поетом-піснярем
Анатолієм Семенюком. І що ж ми маємо?!
На жаль, на
меморіальних плитах не викарбувані десятки прізвищ та імен,
деякі подані з помилками, причому в хаотичному порядку. Немає
у списку розстріляних жителів села Ставок Турійського району,
сіл Мельниця та Рокитниця Ковельського району. «Випали» також
загиблі в'язні з самого Ковеля, Турійська та інших населених
пунктів. І в той же час з невідомих причин до списку потрапили
ті, хто не загинув у ковельській в'язниці, а значить там не
похований (приклад, Дмитро Ващук із села Битень Ковельського
району), або ті, хто навіть не проживав у зазначеному
населеному пункті.
Оскільки організатори не один раз
добрим словом згадали відомого у Ковелі краєзнавця Петра
Вільчинського, який на початку 90-х років одним з перших почав
займатися непростою пошуковою роботою на тему розстрілів у
ковельській в'язниці та залізничному НКВС, то я не міг не
поцікавитися його думкою з приводу відкриття цього
пам'ятника.
- Така поспішна акція - з благословення
місцевої влади - може бути розцінена, як відвертий прояв
легковажності та безвідповідальності по відношенню до родичів
та близьких розстріляних в'язнів, - говорить Петро
Вільчинський. - Прийшовши віддати данину шани загиблим, вони
марно будуть їх шукати у списках.
Тоді напрошується
риторичне питання: чому до останнього часу ініціативна група з
допомогою місцевої влади не залучила до цієї важливої справи
більш ширше коло громадськості, істориків, обласних
спеціалістів з охорони культурної спадщини для обговорення
свого задуму щодо цього пам'ятника саме у такому вигляді? Тим
більше, що сьогодні ще триває дослідницька робота групи
науковців з підготовки видання чергового тому «Волинська
область: реабілітовані історією». Словом, уточнюються прізвища
та імена загиблих в'язнів, в тому числі із ковельської тюрми,
які повинні бути достовірними. Під час цієї кропіткої роботи
виявлені нові прізвища розстріляних, які є відсутніми в
будь-яких архівних установах. Крім того, міська влада не могла
не знати, що перед втіленням такого серйозного
проекту
на місцевому рівні його потрібно було спочатку винести на
громадське обговорення, погодити на засіданні обласної комісії
з питань увічнення пам'яті жертв війни і політичних
репресій.
Отже, крапку ставити в цій складній, дуже
важливій та відповідальній справі ще зарано.
* *
*
Ярослав ГАВРИЛЮК НЕЗАЛЕЖНА
ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ",
Луцьк www.volyn.com.ua
"Меморіал" дає оцінку політичній ситуації та створює
Громадський інститут історичної пам’яті -
26.10.10
Заява
звітно-виборної конференції Київської міської організації
Всеукраїнського товариства “Меморіал” імені Василя
Стуса.
“Про політичну ситуацію в Україні”
У
результаті перемоги на президентських виборах лідера Партії
регіонів Віктора Януковича до влади в Україні прийшли сили,
які відверто сповідують антиукраїнську політику керовану
Москвою. Встановивши в країні диктатуру однієї партії, вони
демонстративно ігнорують демократичний вибір України,
нівелюють її економічну та політичну незалежність. Вперше за
19 років Українська держава опинилася перед реальною загрозою
її знищення.
Нинішна влада здійснює наступ одночасно в
різних напрямках: - на національну пам’ять українців з
метою не дати пізнати свою історію та звільнитися від
комплексів національної меншовартості. - на населення, яке
несправедливою соціальною й національною політикою влада
намагається переконати, що українці неспроможні збудувати
цивілізовану державу й організувати своє національне
життя; - на бізнес, в напрямку знищення малого і середнього
патріотичного підприємництва та зосередження крупного капіталу
в руках космополітичної буржуазії;
Обіцяні українському
народу економічні реформи та стрімке зростання добробуту на
ділі обернулися економічними й територіальними поступками
Росії, нечуваними боргами, зростанням цін на
житлово-комунальні послуги, продукти харчування, загрозою
поглинання російським Газпромом української газотранспортної
системи та інших прибуткових виробництв.
Лиховісний
процес капітуляції, який розпочався підписанням Харківських
угод, згодом продемонстрував особливий цинізм у гуманітарній
сфері.
Тотальне зросійщення України, яке “регіонали”
мають намір законодавчо закріпити ухваленням антиукраїнського
Закону про мови, спотворення – на догоду Кремлю – історії
України, брутальне втручання СБУ у невластиві її діяльності
сфери суспільного життя, згортання українських просвітницьких,
культурних і націєтворчих програм, переслідування істориків і
журналістів, свавілля російських спецслужб в Україні – все це
свідчить про відновлення сталінсько – брежнєвських
стереотипів, нав’язування ідеологем російського шовінізму та
спроби “совєтизації ” України. Новітні погроми українства
відбуваються під супровід расистських заяв ідеологічного
рупора чинної влади ксенофоба Дмитра Табачника. Демонструючи
фізіологічну відразу до української нації, так званий міністр
освіти і науки публічно зневажає наші національні цінності:
мову, видатних українців, традиції, історію – все те, за що
боролись і вмирали наші великі попередники. Патологічна
ненависть Табачника до галичан трансформується у брутальні
рефлексії з ознаками виродження особи. Проте навіть ця,
очевидно хвороблива притаманність міністра, не спонукає
Президента відправити його у відставку.
Національна
влада не могла б миритися із зневагою держави та її народу,
колоніальна адміністрація може… Бо тупо виконує вказівки
метрополії. ЇЇ “фірмовий ” стиль роботи – безцеремонність,
брутальний цинізм, безкультур’я, прислужництво і
запопадливість. Ці специфічні методи особливо проявляються під
час “акцій” з викорінення в народу історичної пам’яті та
європейськості. Саме тому обурення світової громадськості,
зокрема, вчених- істориків викликало переслідування директора
музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” Руслана Забілого, яке
сигналізує про повернення до сумної і небезпечної практики
тоталітарного минулого.
Сьогодні в Україні остракізму
піддається кожний, хто ідентифікує себе з українством. Нашу
державу намагаються перетворити в територію та зробити
частиною РФ. Згаяний час може стати фатальним для
України.
Реалії сьогодення в Україні змушують
небайдужих людей почати серйозний процес об’єднання в боротьбі
за незалежність держави, якій знову загрожує внутрішня
небезпека, що підживлюється зовнішніми, зокрема проросійськими
силами та їхньою «п’ятою колоною».
Тому мовчання для
українця в умовах правління колоніальної адміністрації – це
злочин. Нині ми проходимо тест на зрілість і європейськість
національно-демократичних сил України. Незалежність і свобода
- надто коштовні цивілізаційні цінності для кожного з нас, для
України.
Прийнято звітно-виборною конференцією
Київської міської організації товариства «Меморіал» 23 жовтня
2010 р.
Заява звітно-виборної конференції Київської
міської організації Всеукраїнського Товариства “Меморіал”
імені Василя Стуса.
З приводу створення Громадського
інституту історичної пам’яті.
Сьогодні влада та її
державні інституції повністю згорнули процеси дослідження
правдивої історії України. На очах всього українства та
світової громадскості Янукович та його проросійська більшість
в уряді та парламенті ігнорують вимоги статті 11 Конституції
України, яка зобов’язує державу «…консолідувати та розвивати
українську націю, її історичну свідомість, традиції і
культуру…».
Першим антиукраїнським ідеологічним випадом
нової влади стала провокативна фотовиставка «Волынская резня:
польские и еврейские жертвы ОУН-УПА», від якої відмежувалось
Посольство республіки Польща, яка відбулася в квітні цього
року в Українському домі й була організована народним
депутатом від Партії регіонів Вадимом Колесніченком. Світлини
на виставці із зображенням насильств над людьми подавалася як
злочини УПА, у той час коли на них були зображені злочини
фашистів, НКВС та польських шовіністів, головним чином, з
Армії Крайової (АК) проти українців.
Ініціатива з
переписування підручників з історії та створення робочої групи
істориків з України та Росії для написання «об’єктивної»
історії є ще одним черговим доказом промосковської орієнтації
української влади. Не чекаючи висновків так званої групи з
переписування угодної Росії історії, в нових підручниках з
історії вже внесено зміни ідеологічного штибу. Так, вилучено
згадку про бій під Крутами 1918 р., зникло формулювання
«штучний голодомор», заперечується Голодомор як геноцид
українського народу, замовчується національно-визвольна
боротьба, що тривала з 1917 р., боротьба ОУН-УПА і навіть
зникла згадка про Помаранчеву революцію.
Чинна влада
проголосила вустами комуністки Ольги Гінзбург, яка сьогодні
очолює Державний комітет архівів України що повернення
історичної пам’яті «может навредить потомкам». Міністр освіти
Д.Табачник вважає пристойним казати про «узкий слой
украиноязычной интеллигенции», «исторически обоснованный
комплекс неполноценности, свойственный населению западных
областей Украины». МЗС Росії називає вшанування пам’яті жертв
Голодомору в Україні «предметом современных политических
манипуляций», свідомо беручи слово Голодомор у лапки. Патріарх
Російської церкви Кирило ( Гундяєв) може лише натякнути, а в
Києві вже перейменовують частину вулиці Івана Мазепи на
Лаврську. І це тільки кілька ланок в ланцюзі фактів зі
здійснення антиукраїнської політики.
Вершиною боротьби
проти українства стало те, що нова влада передала Український
Інститут національної пам’яті у відання
комуністам.
Постає запитання, чи можуть комуністи,
члени партії, яка здійснювала геноцид української нації
об’єктивно, висвітлювати злочини своєї партії? Чи можуть вони
уникнути спокуси фальшування історії на догоду кремлівським
політикам?
Більшовицька політика масового нищення була
цілком свідомо спрямована проти українців як нації, як певної
суспільної цілісності з її унікальними культурними й
ментальними рисами.
Процеси вивчення правдивої історії
України ніколи не припинялись. Вони здійснювались весь період
радянського тоталітарного режиму в Україні дисидентським
рухом, активізувались під час горбачовської перебудови.
Значний крок у цьому напрямку зроблено за 19 років
Незалежності. Не можуть вони припинитись і нині.
Тому
для об’єднання зусиль споріднених державницьких організацій і
партій з метою подальшого дослідження та розповсюдження
правдивої історії України, узагальнення історичного досвіду
українського народу в боротьбі за власну незалежну державу,
подолання наслідків колоніального тоталітаризму конференція
Київської міської організації товариства «Меморіал» ухвалює
рішення про створення Громадського інституту
пам’яті.
Ініціативу «Меморіалу»
підтримали: Українська Республіканська партія. Політична
партія «Наша Україна». Всеукраїнське об’єднання
«Свобода». Українська республіканська партія
«Собор». Організація Українських Націоналістів
(бандерівців). Конгрес Українських
націоналістів. Народний Рух України. Українська Народна
Партія (Київська організація) Народний Комітет Захисту
України. Українська Всесвітня Координаційна
Рада. Всеукраїнське товариство «Меморіал» імені Василя
Стуса. Асоціація «За міжнаціональний мир і злагоду в
Україні» Всеукраїнська Ліга Українських Жінок. Фундація
ім. Ольжича. Асоціація дослідників Голодомору в
Україні. Всеукраїнське жіноче товариство ім. О.
Теліги. Всеукраїнська громадська правоекологічна
організація «Зелений тризуб». Об’єднання студіюючої молоді
«Зарево» Організація Українських Націоналістів
(Плавюка). Всеукраїнське товариство
«Просвіта». Всеукраїнське Об’єднання Ветеранів. Союз
Українок. Міжнародна Ліга «Матері і сестри-Молоді України»
Спілка Офіцерів України. Київське товариство
політв’язнів та репресованих. Ліга Українців
Канади. Дослідний Інститут «Україніка». Ліга Українок
Канади. Екс Президент України Віктор Ющенко Інститут
Президента Віктора Ющенка. Міжнародний благодійний фонд
«Україна 3000»
Народні депутати України: Шкутяк
З. Карпук В. Вязівський В. Ткач Р. Давимука
С. Григорович Л. Мовчан П Кендзьор Я. Гасюк
П. Стойко І. Кармазін Ю. Доній О. Павловський
А. Князевич Р. Полянчич М. Парубій А. Гнаткевич
Ю. Іван Заєць Кириленко В. Джоджик Я. Омельченко
Г. Прийнято звітно-виборною конференцією Київської міської
організації товариства «Меморіал» 23 жовтня 2010 р
* *
*
“Меморіал” імені Василя
Стуса Український
погляд www.ukrpohliad.org
Фрегат «Гетьман Сагайдачний» підняв бунт проти
русифікації й тоталітаризму -
26.10.10
У Чорному морі «Гетьман Сагайдачний»
вийшов з підпорядкування ВМФ України. Про це говориться в
повідомленні, зробленому одним із блогерів.
Як
повідомляє "Грузія
online", після проведення морських навчань, корабель
відмовився вертатися на базу в Севастополь. Команда корабля
протестує проти експансії російської мови в Україні, проти
цензури в ЗМІ, проти сповзання України до тоталітаризму. Крім
того офіцерський склад незадоволений одержуваною зарплатою.
Наразі корабель підняв прапор НАТО і рухається на південний
схід, орієнтовно, до грузинського порту
Батумі.
Берегова охорона Росії й України вже піднята по
тривозі. Офіційний Київ ніяк не коментує те, що
відбувається.
"Гетьман Сагайдачний" - фрегат, флагман
ВМС України. Закладений 5 жовтня 1990 року, як "Кіров" на
елінгу ССЗ у Керчі, за замовленням частин погранохорони КДБ
СРСР. Корабель додатково оснащений активними заспокоювачами
хитавиці, спущений на воду 29 березня 1992 року. Із червня
1992 року перейшов до ВМС України й перейменований у "Гетьман
Сагайдачний" . У строю з 2 квітня 1993 року, з 4 липня 1993
року піднятий військово-морський прапор України.
* *
*
БРАТСТВО http://bratstvo.info
Відкрився сайт Української Асоціації власників зброї
- 26.10.10
Георгій Учайкін,
Голова Наглядової ради Української асоціації власників
зброї Українська Асоціація власників зброї є
неполітичною та некомерційною організацією, що здійснює свою
діяльність виключно за рахунок внесків та благодійних
пожертвувань. Подібні асоціації вже давно існують в Європі та
Америці, здійснюючи вагомий вплив на
суспільство.
Місія Асоціації полягає в об’єднанні
власників зброї в єдину сильну команду та здійсненні
ефективного захисту її членів, а також сприянні в
упорядкуванні та лібералізації зброярського законодавства
України.
Тільки за умови формування громадської думки
на право володіння зброєю та виховання культури поводження з
нею, може бути здійснений доступ громадян до ефективних
засобів самозахисту, що не тільки вплине на зменшення рівня
злочинності в країні, а і на стан суспільства в
цілому.
Всеукраїнську громадську організацію
«Українська асоціація власників зброї» зареєстровано
Постановою Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2009
року. Це є, безсумнівно, знаковою подією в становленні
українського суспільства та значним кроком на шляху до
впровадження європейських цінностей, які є неповними без
зброярських традицій. Це шлях до подолання тоталітарного
спадку радянського режиму, коли людина мала бути без зброї, а,
отже, і без честі.
В Україні, з її козацьким серцем,
таке об‘єднання з‘явилось лише за 150 років відтоді, як було
засновано основні стрілецькі асоціації в Європі та Америці.
Нарешті власники зброї об‘єднались задля захисту своїх прав та
інтересів. Ми впевнені, що, захищаючи право нащадків козаків
на «шаблю та пістоль», ми не лише відстоюємо інтереси певної
групи населення. Ми сприяємо відродженню самого духу
українського народу.
Україна не має іншого виходу як
будувати власну військову безпеку за зразками скандинавських
країн. Де за спиною невеликої професійної армії в будь-якій
момент готові постати на захист своєї Вітчизни свідомі
громадяни, що пройшли військову підготовку і повернулись до
дому не з «дембельськими» альбомами, а з армійською
стрілецькою зброєю. Держава всіляко стимулює громадян мати
зброю та вміти нею користуватися.
Володіння зброєю
накладає на її власника значну відповідальність. Поступова
лібералізація зброярського законодавства вимагає паралельного
впровадження культури поводження зі зброєю. І це є однією з
основних місій створеної Асоціації.
Будь-який
громадянин має отримати не лише право на самозахист, але й
можливість це право реалізувати. Суспільство, особливо ж -
правоохоронні органи, мають неупереджено розглядати будь-яку
людину, що застосувала зброю для власного самозахисту чи
захисту своїх близьких.
Ми запрошуємо до єднання
мисливців, власників спецзасобів самозахисту, колекціонерів
зброї, спортсменів і всіх, хто має відношення до зброї.
Асоціація займатиметься патріотичним вихованням
молоді, проведенням спортивних заходів, відстоюванням
інтересів членів Асоціації у питаннях зброї та її
застосування, лобіювання інтересів українського виробника та
споживача зброї, в т.ч. в органах виконавчої, судової та
законодавчої влади.
Жоден із членів асоціації не
залишиться без юридичної, правової та організаційної
підтримки.
Об’єднавшись навколо спільної мети, ми
змінимо навколишній світ!
Докладніше - на офіційному
сайті Української асоціації власників зброї http://zbroya.info
* *
*
З повагою, Георгій Учайкін Голова
Наглядової ради Хочеш приєднатися до
Асоціації? Телефонуй +380 44 227 2760
http://sd.org.ua/news.php
Зупинимо фальсифікаторів історії -
25.10.10
Нова-стара влада запопалася
переписувати історію. Зі сторінок підручників викидають
розділи про Крути, УПА, Помаранчеву революцію. Натомість
пропонують «толерантний варіант» глянцево-гламурної історії
Російської імперії. Але і в цьому варіанті виявилось безліч
«білих плям», і то, як на мою думку, «білими» ці плями є не
тому, що не досліджені, а тому, що їх старанно і свідомо
заретушували.
Нам пропонують вивчати і
шанувати Петра І, Єкатєріну ІІ, графа Воронцова та інших
«строітєлєй і собіратєлєй», але «чомусь» і з сучасних
«спільних підручників», і з кіношних «блокбастерів» та
пропагандистської московської літератури дивним чином зник
цілий пласт, який був доволі широко представлений в шкільних
програмах ще за часів мого дитинства.
Повстання під
проводом Івана Болотнікова Повстання під проводом Кіндрата
Булавіна Повстання під проводом Степана Разіна Повстання
під проводом Омеляна Пугачова Заколот
декабристів…
Цей ряд можна продовжувати досить довго,
але мета новітніх фальсифікаторів зрозуміла. Вони намагаються
вихолостити з народної пам’яті незаперечний факт, що в історії
московської імперії завжди знаходилися сили, які зі зброєю в
руках протестували проти самодержавного деспотизму. «Тішь да
гладь да божья благодать» - таку милу картинку російська влада
пропонує як ілюстрацію до власного минулого і сучасного. Не
згадують імен революціонерів Дмитра Каракозова, Віри Засулич,
Софії Перовської, Миколи Кибальчича…
Бояться? І не
дарма.
Тож звинувачуючи українських істориків у
політизації нашого минулого, перегляді «сторінок спільної
історії», не забудьте витягнути колоду з власного ока, може
проясниться. А ми допоможемо.
* *
*
Віктор РОГ «Націоналістичний Портал»
www.ukrnationalism.org.ua/
Технології
Соціологічна компанія Gfk на
замовлення партії "Єдиний центр" провела екзит-пол 
Науково-популярний фільм виробництва
БРАТСТВО-Продакшн в допомогу платникам єдиного податку.
Історична реконструкція страти князя Ігоря Рюріковича
деревлянами. Це перша літописна згадка про опір громадян
податковому тискові на теренах сучасної України.
Невеселі роздуми, навіяні відкриттям
пам'ятника жертвам сталінських репресій у
Ковелі
Українська Асоціація власників зброї є
неполітичною та некомерційною організацією, що здійснює свою
діяльність виключно за рахунок внесків та благодійних
пожертвувань. Подібні асоціації вже давно існують в Європі та
Америці, здійснюючи вагомий вплив на
суспільство.
Нова-стара влада запопалася
переписувати історію. Зі сторінок підручників викидають
розділи про Крути, УПА, Помаранчеву революцію. Натомість
пропонують «толерантний варіант» глянцево-гламурної історії
Російської імперії. Але і в цьому варіанті виявилось безліч
«білих плям», і то, як на мою думку, «білими» ці плями є не
тому, що не досліджені, а тому, що їх старанно і свідомо
заретушували. 
