Дорогії Земляки - з
Святом Вас! 15 лютого Стрітення
Господнє
15
лютого Стрітення Господнє
Різдвяний
круг свят завершується празником Господнього Стрітення, що
його святкуємо 15 лютого, сорокового дня по Христовому Різдві.
Цей празник своїм змістом тісно зв’язаний з Христовим Різдвом.
Бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожертвувані у
святині об’являє нам своє божество…
Празник Господнього
Стрітення почався в Єрусалимі в другій половині 4-го віку.
Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму
Дневнику, де вона зове його « 40-им днем після Богоявлення.
Від зустрічі Божої Дитини (тобто новонародженого Ісуса) і Його
Пресвятої Матері із праведним Симеоном і сам празник отримав
назву - Стрітення » Саме так роз’яснює нам та історію цього
свята отець Юліан Катрій.
Стрітення Господнє. Духівництво 15-го лютого згадує подію, котра власне і започаткувала це свято. Згідно Божого закону, усіх немовлят-первістків на 40-й день після їхнього народження треба було принести в храм і посвятити Господу.
Послухайте наші пісні:
З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. "Пожену я сірі гуси від броду до броду, ой летіте, сірі гуси, до мойого роду... » Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня — його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері.
Співають діти
Teche voda. Ukrainian song. Shevchenko holiday in kindergarten, Lviv, Ukraine. Children 4-6 years.
Ukrainian dance. Kolomyjky. "Веселі Черевички" у Шевченківському Гаю у місті Львові.
Ukrainian traditional folk dance. Svitanok Esemble, from Kiev, Ukrainia. Recorded in Ourense, Galicia, Spain, on 2008/05/03.
Вітання гостям та учасникам Міжнародного літературно-мистецького фестивалю "Кролевецькі рушники" від дітей Червоноранківської загальноосвітньої школи. керівник Надія Данченко. Частина I (у двох частинах). 06.12.2009. Кролевець, Сумська область, Україна - www.krolevets.com
Ласкаво просимо - Дует
Червоне Та Чорне (Валентина Тепла, Ярослав
Теплий)
ЗАСЛУЖЕНИЙ НАРОДНИЙ АНСАМБЛЬ
ПІСНІ І ТАНЦЮ КОЛОС
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ
АКАДЕМІЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР - ВОКАЛЬНО-ХОРЕОГРАФІЧНА
КОМПОЗИЦІЯ ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА
В Ужгороді
відзначили Стрітення Господнє -
15.02.11
Сьогодні, 15 лютого в
Хрестовоздвиженському кафедральному соборі міста Ужгорода
відбулася Святкова Божа Літургія в честь празника Стрітення
Господнє.
15 лютого (за григоріанським календарем, 2 лютого –
за юліанським) – християни відзначають Стрітення Господа
Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє). Свято Стрітення
встановлено в глибоку давнину, але урочисто відзначати його
почали з кінця V ст.
Стрітення Господнє, християнське свято, присвячене згадці
про події, що стались у сороковий день земного життя Ісуса
Христа, а саме – зустрічі Божественного Немовляти в
Єрусалимському Храмі двома старозавітськими праведниками –
Симеоном і Анною Пророчицею (Лука 2:22-39).
Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження
дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона
вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення.
Після закінчення цих днів мати новонародженої дитини приходила
до храму і приносила жертву очищення. Пречиста Діва Марія як
Божа Мати не була зобов'язана до обряду очищення, бо
освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу
Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі
виконує припис закону.
На Стрітення в церквах освячують "громичні" свічки,
вони є сімейними оберегами, захищають людей від грому,
блискавки, оберігають від лиха і хвороб, воду- яка є такою
цілющою, що й хрещенська та зілля, яке висушується і
оберігає родину та хату від різної нечисті, негараздів
і зла.
В Україні цей празник здавна шанувався і шанується.
Так, сьогодні, 15 лютого в греко-католицькому
Хрестовоздвиженському кафедральному соборі міста Ужгорода в
честь Великого празника - Стрітення Господнього відбулася
Святкова Божественна Літургія, яку провели з найбільшою
урочистістю, наче на Пасху, прот. Іван Тидір, парох
Хрестовоздвиженського кафедрального Собору, та отець Павло
Сабов. Священики проповідували і пояснили текст
Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли
Господа до храму" (Гл. 26).
Також на Богослужінні були присутні троє свящеиків із
Словаччини, які брали участь у Святій Божественній Літургії,
допомагали причащати, освячувати свічки та воду, мирувати
вірників, які прийшли до Господнього дому на празник.
У своєму казані отець Іван розповів: " Коли
після Різдва Господа нашого Ісуса Христа сорок днів минуло і
час очищення законного сповнився, пречиста і преблагословенна
Діва Мати вирушила з Вифлеєму зі святим Йосифом Обручником у
Єрусалим до церкви Божої, несучи сорокаденне немовля Христа,
прийшла сповнити закон Господній: подвійний – щоб очиститися
опісля народження принесенням належної Богові жертви та
єврейською молитвою і щоб поставити перед Господом первородне
немовля й викупити його встановленою ціною. Була ж встановлена
ціна викупу того п'ять срібних святих церковної ваги, а кожний
срібний святий дорівнював двадцяти грошам. Той-бо закон
Господній сповнюючи, Божа Мати в церкву із Законодавцем і
прийшла.
Прийшла очиститися, хоч не потребувала очищення як не
осквернена, чужа спокусам, нетлінна,пречиста: вона-бо зачала
без мужа і насолоди й народила без болю і без пошкодження
дівочої чистоти своєї. Вона ані якоїсь скверни, для жінок, що
природно народжують, звичної, не мала: та , що народила
чистоти джерело, як нечистоті належати могла? Народився від
неї Христос: як же плід від дерева не пошкоджується ані не
оскверняється дерево після народження свого плоду,
так неушкодженою і не оскверненою залишилася Діва після
народження Христа, плоду благословенного. Прийшов через неї
Христос, як же промінь сонячний через скло чи кристал
приходить. Не руйнують,не оскверняють скла і кристалу промені,
які проходять, але ще чистіше їх просвітлюють. Діва Мати, до
того ж і смиренна була,не пишалася нетлінною чистотою своєю,
але, наче нечиста, на місці нечистих жінок перед дверима
храму Господнього стала й очищення просити прийшла, не
гидуючи нечистими і грішними. Принесла ж і жертву не
як багаті, що приносять ягня однолітнє непорочне, але, як
убогі, що приносять дві горлиці чи двоє пташенят голубів, у
всьому смирення являючи та убогість люблячи, від гордині
багатих втікаючи, бо із золота, яке царі принесли, небагато
взяла і те жебракам та убогим роздала, трохи затримавши
на дорогу до Єгипту.
У той же час, коли внесли батьки маленького Ісуса,
щоб зробити за звичаєм законним щодо Нього, прийшов до церкви,
Духом Святим ведений, святий Симеон-старець, чоловік праведний
і благочестивий, який сподівався утіхи Ізраїлеві, що мала
настати з приходом Месії.
Згідно із Євангелієм від Луки, Симеон був
праведником, але він все-таки не повірив у можливість
народження Спасителя від Діви Марії. І тоді Дух Святий
напророчив йому, що він зможе вмерти тільки тоді, коли
побачить народженого Господа. Те, що напророчив Дух Святий,
те й здійснилося. Перед смертю старець Симеон сповістив,
що те безпомічне немовля, яке йому пощастило нарешті побачити,
вийде "на служіння спасіння людей".
Святий Йосиф з Пречистою Богородицею, закінчивши в
церкві все за Законом Господнім, повернулися не до Вифлеєму,
але в Галілею, у град свій Назарет, а звідти відразу втекли до
Єгипту. Дитина, Син Божий Ісусик ріс й міцнів духом,
сповнювався премудрості, й благодать Божа була на
ньому".
Вершиною урочистості стало Святе Причастя, до якого
приступили майже всі присутні, приймаючи Євхаристійного
Ісуса до своєї душі та серця. До святкування пам'яті
Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа (Стрітення Господнє )
приєдналися і гості нашого міста, а саме із Угорщини та
Словаччини, які прийшли сьогодні на празник до
Хрестовоздвиженського кафедрального Собору з-за кордону вже
втретє.
На завершення свята настоятель
Хрестовоздвиженського кафедрального Собору о. Іван щиро
подякував журналісту Тетяні Маковській та всім присутнім
працівникам ЗМІ за висвітлення церковних подій на сторінка
закарпатської преси та Інтернет-видань. Він також побажав
представникам ЗМІ міцного здоров'я, щастя, злагоди,
благополуччя, достатку в родинах, миру, любові, Божого
благословення та успіхів у житті та на їхній професійній ниві
журналістики.
Померла жінка, яка
вважалася найстарішою в Канаді - 15.02.11
Секрет довголіття – у салі? В Канаді померла
найстаріша жінка – 112-річна українка Елізабет Бухлер, тепер
найстарішою вважатиметься інша канадійка українського
походження – Піарл Луцько. Цікаво, що довгожителька вела
здоровий спосіб життя та… дуже любила сало. Канадські лікарі
вважають сало шкідливим і тепер хочуть дослідити цей феномен,
пише Стів Ламберт у канадському виданні The Globe and
Mail.
Елізабет Бухлер – довгожительки, яка померла
останньої неділі, – стала свідком трьох століть, пише Стів
Ламберт. Вона пережила страшну бідність за часів колишньої
Російської імперії, Велику депресію і смерть однієї з семи
своїх дітей, що померла через жахливі умови, в яких жила
молода емігрантка в Канаді. І попри все це пані Бухлер прожила
112 років. Найстаріша жінка Канади пов’язувала своє довголіття
з позитивним ставленням до життя завдяки вірі, здоровому
способу життя (пані Бухлер до 90 років брала участь у піших
походах) і бажанням допомагати людям.
«Вона завжди
казала нам, дітям: “Ми живемо не для себе. Ми живемо для
інших”», – цитує автор слова доньки довгожительки Джустіни
Судерман.
Пані Бухлер, як розповідається в статті,
народилася у 1899 році на території сучасної України. У 1924
році вийшла заміж і емігрувала до Канади вагітна першою
дитиною. Вони з чоловіком тяжко працювали, як і багато
українців, майже завжди не вистачало грошей, одяг дітям
доводилося шити самотужки – пише автор. Пані Бухлер мала
шестеро дітей, троє з них померли раніше за неї. Її 75-річна
донька пані Судерман – наймолодша в родині.
Однак були
в довгожительки і згубні слабкості. «Сало, – посміюється пані
Судерман. – Але ніхто не хоче про це чути. Ми щойно були в
лікаря і він трохи затнувся та сказав: “Сало – це завжди
погано, але ми хочемо провести деякі дослідження з цього
приводу”».
Як пише Стів Ламберт, після смерті пані
Бухлер найстарішим жителем Канади тепер вважається Піарл
Луцько – теж українка, якій 15 лютого виповниться 112
років.
* *
*
Стів Ламберт, The Globe And Mail
(Канада) http://inozmi.glavred.info/
КОЗАК МАРКІЯН - ДУША ПРАВДИВА - 14.02.11
Надія Гуменюк встигла завоювати собі авторитет в
літературному світі України як поетеса яскравими збірками,
серед яких виділимо «Однокрил», «Тайнопис тиші», «Голос
папороті». Премії імені Агатангела Кримського, «Благовіст»
тому свідчення. А ще вона відома як своєрідна, талановита
поетеса і прозаїк, що пише для дітей і це засвідчили понад
десять гарно оформлених поетичних збірок, і книжки оповідань,
повісті
Плідно розробляє письменниця козацьку тему,
починаючи з «Казки про козака Ярка і Яринку-Живинку» у
багатьох віршах і оповіданнях книг, що вийшли й минулого року
- «У янгола під крилом» і «Буслик хоче до Світязя». Помітною
віхою в цьому став роман Надії Гуменюк «Білий вовк на Чорному
шляху». Не випадково, він привернув увагу журі літературного
конкурсу, що його оголосили Ліга українських меценатів і
видавництво «Ярославів вал». Як відомо, першу премію того
конкурсу на кращий історичний твір для юного покоління здобув
тепер уже добре знаний роман «Чорний Ворон» Василя Шкляра. А
другу премію, слідом за «Чорним Вороном» - саме «Білий вовк на
Чорному шляху».
У цьому творі, власне є все, чого
забажає юний читач-підліток (чи читачка), який візьме його до
рук. Той, хто шукає пригод - знайде їх. У сучасних юних
читачів вельми популярні і фантастика, і наявність паралельних
світів, і щось таке, від чого, як недавно сказав один юний
шанувальник літератури під час дитячого конкурсу, який
проводить Форум видавців у Львові, «так би закрутилася голова,
щоб аж дух захопило». Все це є у романі «Білий вовк на Чорному
шляху», але є на гарному літературно-вишуканому
рівні.
Його головний герой Маркіян - звичайний сучасний
закомп'ютеризований хлопчик, який до минулого доторкається
хіба завдяки своєму вірному «компеку», ну, ще шкільним урокам
з історії. І раптом у його кімнаті з'являється персонаж
картини «Козак Мамай», яка бозна-скільки років висить у
Маркіяновій кімнаті. Мамай у романі Надії Гуменюк має
конкретне ім'я і прізвисько Грицько Оман, адже Мамай, як
відомо, татарською означає - ніхто. Конкретизація Мамая, з
усіма рисами і характерника, і звичайної людини, просто
козака, але такого, що і в біді виручить, і не зрадить, і
переповнений гумором, як козацька люлька тютюном, у романі
подана легко, ніби граючись. Але в Грицька Омана ще й сильний
характер, він мужній і вірний козак.
У романі Надії
Гуменюк постає і паралельний світ сучасної України, де звірі
не бояться людей, де можна серед сучасного міста напитися
чистої води із річки, де рухаються фантастичні машини, які не
забруднюють довколишнє середовище, і в той же час мандрівка у
суворий час доби Богдана Хмельницького. Герої роману будуть
рятувати старовинну книжку, літопис, написаний ченцем Лукою,
за якою вперто полюють вороги, потраплятимуть і вибиратимуться
з підземної неволі у замку, визволятимуть з татарського полону
самого козацького гетьмана. І ще бачитимуть ту таки Україну,
яка постала б, якби, скажімо, не загинуло Галицько-Волинське
князівство, або якби Богдан Хмельницький виграв, а не програв
Берестецьку битву. А втім, визначення пригодницький чи
історично-фантастичний, як і інші, до цього твору можна
прикласти досить умовно. Він багатогранний. Про все це
говорилося на презентації «Білого вовка на Чорному шляху», яка
відбулася у Волинському академічному ляльковому театрі в
Луцьку. В залі був аншлаг, бо Надія Гуменюк таки популярна
авторка. То ж прийшли і письменники, і педагоги, і просто
дорослі читачі, і діти. Нині роман «Білий вовк на Чорному
шляху» разом з повістю «Таємниця Княжої гори», яка перемогла
на конкурсі «Золотий лелека», і поетичною збіркою для дітей «У
янгола під крилом», заслужено висунутий на здобуття премії
імені Лесі Українки. Справжнім сюрпризом для авторки стало те,
що, виявляється, під час недавнього різдвяного дійства у
Луцьку цілий ряд її віршів з цієї збірки ожили у вигляді
сучасних різдвяних колядок і щедрівок, які виконав дитячий
ансамбль Луцької дитячої музичної школи № 1 під керівництвом
Марії Лукач. Віночок колядок і щедрівок у виконанні того ж
гурту прозвучав і на початку презентації. І ще - прочитані
четвертокласниками Луцької гімназії № 4 імені Модеста
Левицького вірші про козаків із тієї ж збірки «У янгола під
крилом» та інших збірок авторки.
Чимало добрих слів на
презентації було сказано і про видавництво «Ярославів вал»,
яке зуміло по-сучасному, елегантно видати роман «Білий вовк на
Чорному шляху», про його директора, знаного українського
письменника Михайла Слабошпицького, котрий в інтерв'ю сказав
чимало добрих слів на адресу «Білого вовка на Чорному шляху»
та його авторки. Кажучи про Надію Гуменюк та її творчість
заступник начальника управління внутрішньої політики
облдержадміністрації Віра Фамуляк, начальник управління
культури Луцької міськради Тетяна Гнатів, голова Волинської
організації НСПУ Ніна Горик відзначали і високі художні якості
творів поетеси, прозаїка, знаної і за межами краю журналістки,
і про особливу людяність її творчості, співзвучну дитячим
душам і відшукування у душах дорослих дитячих рис. Оті риси,
мовби з'єднуючи авторку з її юними читачами, по-особливому
висвітлювали ведуча вечора-презентації заввідділом обласної
бібліотеки для дітей Тетяна Занюк, а інша працівниця цієї
бібліотеки Оксана Кардаш по-справжньому зуміла розкрутити зал
своєрідною грою на такий відвертий діалог юних з письменницею,
в ході якого вони цікавилися і тим, як народжувався твір, і як
створювалися окремі епізоди і характери, і коли вона починала
писати, на що отримали змістовні вичерпні
відповіді.
Про особливості творчості, стилістику, вміле
використання народних прислів'їв і приказок, про неповторну
волиньськість творів Надії Гуменюк, у тому числі і цього
роману, на презентації говорив письменник Володимир Лис, про
особливу значимість її творчості - відома поетеса і перекладач
Олена Криштальська. А директор Волинської обласної бібліотеки
для дітей (яка й організувала презентацію), знана поетеса і
лауреат літературних премій Наталія Гранич гарно сказала, що з
таких творів, як цей роман Надії Гуменюк, розпочинається
«чистий білий шлях у літературі і білий шлях у житті». І,
можливо, особливу цінність мало те, що на презентацію прийшли
ліцеїсти обласного ліцею з посиленою військово-фізичною
підготовкою, як визначила одна з виступаючих, сучасні юні
лицарі, чимало з яких належать до юних козаків, які прагнуть
бути схожим на сучасних українських козаків, активним
пропагандистом відродження традицій котрих є начальник ліцею
Павло Боснюк.
* *
*
Микола БЕРЕЗА НЕЗАЛЕЖНА
ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ГАЗЕТА
"ВОЛИНЬ" www.volyn.com.ua/
Трудова міграція: виклики для України -
14.02.11
Фото Василий Надрага
Коли в перші
роки незалежності України заходила мова про трудову міграцію
населення, завжди малося на увазі, що цієї проблеми немає.
Хіба що на сторінках газет могли промайнути повідомлення про
приїзд у нашу країну вихідців із Кореї. Вони селилися
переважно в південних регіонах і займалися вирощуванням
сільськогосподарських культур.
Пізніше виникло таке
явище, як «заробітчани». Та ніколи, навіть у наукових колах,
питання не ставилося таким чином, що Україні може знадобитися
ввозити робочі руки. Нині про трудову міграцію саме в цьому
сенсі почали говорити в Кабінеті міністрів.
Криза, яка
раптово настала, зруйнувала чимало макроекономічних тенденцій.
Зокрема, вже мало хто пригадає, що напередодні кризи ринок
праці відчував дефіцит кадрів на рівні 1,5—2 млн. чоловік.
Такими були результати експрес-дослідження, що проводилося під
егідою очолюваної мною організації роботодавців.
Проте
фаза падіння економічного зростання не може тривати вічно.
Завдяки природному процесу відновлення і глибинним реформам,
які новий уряд запустив із 2010 року, Україна стрімко виходить
із кризи. Ланцюжок „вугілля—кокс—метал“, що став базовим для
нашої країни, демонструє поступальне зростання в останні
півтора року, і це миттєво позначається на стані всієї
економіки. Наприклад, прохідники на шахтах Донбасу нині
заробляють 8—10 тис. грн. на місяць.
Однак
спостерігається надзвичайне явище. Під ці чималі зарплати
тільки на моїй рідній Луганщині вже кілька місяців не
заповнено приблизно півтисячі вакансій.
У своєму
нещодавньому виступі віце-прем’єр Сергій Тігіпко зробив такий
прогноз. За його словами, 2011 року поряд із безробіттям на
рівні 550—560 тис. чоловік в Україні буде зафіксовано до 500
тис. незаповнених робочих місць. Цей дисбаланс стане наслідком
того, що фахові навички незайнятих громадян і доступні для них
вакансії не збігаються по сферах. Іншими словами, безробітні
доярки не можуть будувати дороги.
Макроекономіка
безжалісна у своїй об’єктивності. У 2011 році одним із
програмних завдань уряду став запуск масового будівництва в
Україні. Проте щойно галузь підніметься до рівня 2008 року, і
нам не вистачатиме вже 800—900 тис. чоловік тільки для неї. Де
тепер люди, які до кризи працювали в будівництві, вже ніхто не
знає.
Реалізація подальших економічних реформ, в успіху
яких я не сумніваюся, обіцяє підтримати і навіть прискорити
темпи економічного зростання України на наступні шість-сім
років. Доволі консервативні розрахунки, виконані нашим
міністерством, указують на нову для нас проблему — це брак
робочої сили в розмірі 1,5—2 млн. чоловік. Тенденція, якій не
дав проявитися початок кризи, знову проявиться завдяки
відновленню економіки.
Проблема, якої не
було
Відштовхуючись від класифікації,
запропонованої в сучасному маркетингу, всі двадцять років
незалежності Україна шукала спосіб залучити один із базових
видів ресурсів, необхідних для виробництва. А саме — грошовий
капітал у вигляді іноземних інвестицій.
Студентам
економічних вузів прищеплювали аксіому епохи незалежності:
виробничі потужності, підприємницькі здібності і природні
ресурси в Україні є в надлишку. Залишилося тільки додати до
них гроші, і „заміситься“ дуже непогане тісто.
До
настання кризи Україні вдалося зібрати понад 100
млрд.
дол. іноземних інвестицій. „Закачаних“ у країну
грошей вистачило навіть на те, щоб п’ята частина населення
країни обзавелася імпортними автомобілями. Не беруся оцінювати
тіньові доходи наших співгромадян, але легальні зарплати в
низці галузей стали стрімко наздоганяти європейські.
Щодо такого різновиду ресурсів, як
праця, весь цей час існувала ілюзія, що в Україні він є в
надлишку. Була й інша проблема — її ніде застосувати. Цим
пояснювалася, зокрема, масова трудова міграція українців у
Росію, Італію та Португалію.
З’ясувалося, що вже кілька
останніх років ситуація виглядає докорінно інакшою. І якщо не
запустити програм із наповнення України робочою силою, то
через кілька років її брак перетвориться на гамівну сорочку
економічного зростання.
Не потребує доказів теза,
наскільки важлива наявність саме трудових ресурсів. Не в
останню чергу економічне диво „азіатських тигрів“, яке
виражалося в 10—12% зростання ВВП протягом десятиліття,
базується на надлишку населення. Вони мали й досі мають майже
невичерпний внутрішній ресурс робочої сили. У більшості
азіатських країн у сім’ях, як і раніше, чотири-п’ять дітей, що
гарантує прискорене відтворення населення. На цьому ж явищі
грунтується економічне диво Китаю.
Колись в Україні
справді не було проблеми трудових ресурсів. Показавши високі
темпи зростання ВВП у 2000-х роках, наша економіка спиралася
на сформований за час кризи ресурс тимчасово незайнятого чи
недостатньо зайнятого населення. Проте в 2010-х роках, у
світле економічне майбутнє яких я вірю, цього резерву вже
немає.
Наші промисловці й підприємці вміють швидко
будувати сучасні та ефективні заводи, виробляти комп’ютерну
техніку і сучасні будівельні матеріали. Однак розв’язувати
проблему нестачі робочої сили український бізнес приречений
еволюційним шляхом, як він робив це в 2007—2008 роках. Як-от —
нескінченно підвищуючи оплату праці як робочих професій, так і
інженерно-технічних працівників. Тож у найближчому майбутньому
знову розгорнеться безглузда конкурентна гонитва за той
обмежений трудовий ресурс, що залишився в країні.
До
чого це призведе, добре описала економічна теорія. Вартість
українських товарів стане неконкурентно високою відносно не
тільки китайських, а й європейських аналогів.
Приклад
цього — ціноутворення на ринку поліграфічних послуг наприкінці
2000-х. Після розпаду СРСР в Україні залишилося всього кілька
десятків фахівців — рівня навіть не інженера, а всього лише
майстра друкарських машин. Приватні друкарні, кількість яких
швидко зростала, перекуповували цих спеціалістів одна в одної,
наростивши їхню зарплату до 6—7, а згодом і до 10 тис. дол. на
місяць. Уже 2007 року всім було відомо, що навіть у Чехії та
Італії друкуватися дешевше, ніж в Україні.
Гадаю, що
одна з функцій уряду, яка досі не озвучувалась, — стежити за
вартістю оплати праці, яка в певних секторах зашкалює, так
само уважно, як і за індексом інфляції. Тим більше що це одна
зі складових індексу цін виробників.
Уряд зобов’язаний
вчасно відповідати на ці виклики, виявляючи і прогнозуючи
диспропорції й за рахунок держінвестицій посилюючи ті напрямки
профтехосвіти, в яких нині є дефіцит, а завтра буде наддефіцит
кадрів. Еталоном у створенні такої системи для нас може
послужити Великобританія, де вже багато років успішно працює
програма моніторингу зайнятості в різних секторах економіки.
На її підставі регулярно складається список дефіцитних
професій, кадри для яких або виховують усередині країни, або
запрошують з-за кордону.
Рятувальне коло для
Європи
Вважаю, Україні буде цікавий досвід
організації трудової міграції в сусідніх країнах Європи. Для
Євросоюзу іноземні працівники — це особливе культурне явище.
Влада та місцеве населення ставляться до них як до вимушеної
необхідності, проте обійтися без них країна вже не в
змозі.
Простежується еволюція європейського підходу до
трудової міграції. Ще на початку 2000-х років праця іноземців
використовувалася там, де наймати корінних жителів було або
дуже дорого, або надто небезпечно. Наприклад, на важких
виробництвах і в будівництві частка місцевих рідко
перевищувала 30% усіх зайнятих.
Глобалізація й
тотальний зсув виробництва в Китай призвели до того, що
зайнятість у промисловості стала різко падати. Нині іноземці в
ЄС зайняті переважно в торгівлі та низькооплачуваній сфері
послуг. Частина з них уже одержала громадянство і через
одне-два покоління остаточно зіллється з місцевим
населенням.
Водночас у 2000-х роках із боку ЄС з’явився
запит на „імпорт мізків“, насамперед фахівців із комп’ютерних
технологій. У цій тенденції мало альтруїзму: на приїжджих
фахівцях повсюди заощаджують, проте їхні доходи все одно вищі,
ніж на батьківщині. Крім того, багатьох іммігрантів спокушає
перспектива назавжди переїхати в Євросоюз.
Нині в ЄС
понад 32 млн. жителів із походженням не з Євросоюзу. Лише
третину з них (7,2 млн. чоловік) становлять вихідці з
європейських країн, які не входять до ЄС-27. Серед них
домінують жителі Туреччини, Албанії та України.
Інші
„не місцеві“ приблизно порівну представлені вихідцями з країн
Азії (яскраво виражені китайці та індійці), Африки (особливо
багато з Марокко і Алжиру) і обох Америк (особливо з Еквадору,
Бразилії та Колумбії).
Приблизно половина цих іноземців
— легальні мігранти. За останні вісім років кількість
іноземців, які живуть у Євросоюзі, зросла лише на 10,2 млн.
чоловік. Причому тільки 5,5 млн. із них за цей час одержали
європейське громадянство. 90% із них приїхали з-за меж ЄС.
Решта 10%, очевидно, відображають яскраво виражену тенденцію
до переселення жителів ЄС в Ісландію, Норвегію і
Швейцарію.
Аж до настання кризи кілька країн Європи
цілеспрямовано здійснювали політику залучення мігрантів.
Зокрема, за період із 1998-го по 2008 рік Німеччина, Франція і
Великобританія надали громадянство майже 3,7 млн. вихідців з
інших держав. На сьогодні понад 75% усіх іноземців живуть у
п’яти країнах: Великобританії, Італії, Франції, Німеччині та
Іспанії.
Залучаючи іноземців, кожна з цих держав
вирішувала два головні завдання. Перше й більш глибинне —
подолання проблеми старіння і навіть вимирання нації, особливо
яскраво виражене в Німеччині. Загалом корінне населення ЄС-27
на сім років старше за приїжджих іноземців. Друге лежить на
поверхні — дефіцит трудових ресурсів. Держави переважно
зацікавлені в залученні кваліфікованих працівників. Для
вирішення цього завдання Єврокомісія навіть створила
спеціалізований інтернет-портал EURES, на якому нині є понад
900 тис. вакансій для іноземців.
В Україні ситуація
трохи різниться від європейської. У нашій країні прогнозується
брак співробітників із низькою кваліфікацією, які не зможуть
одержувати за свою працю гроші, порівнянні із зарплатами в тій
же Іспанії. Насамперед нам бракуватиме робочих рук у
будівництві.
Почасти це полегшує вирішення завдання
залучення трудових ресурсів, бо Україні не доведеться вступати
в цінову конкуренцію за висококласних спеціалістів. Водночас
низька кваліфікація найчастіше передбачає низький рівень
культури іммігранта, що потребує від держави підвищеної уваги
до питань безпеки та адаптації іноземців.
Україну
очікує трудова міграція
Економічні реалії не дають
нам ще двадцять років на розв’язання проблеми трудових
ресурсів. Демографічна ситуація в Україні продовжує
погіршуватися. Всі дії попередніх урядів, включаючи підвищені
одноразові виплати при народженні дитини, трохи уповільнили
темпи скорочення корінного населення країни. І все ж ми, як і
Європа загалом, залишаємося країною з від’ємним приростом
населення.
Низка об’єктивних економічних прогнозів
показує, що Україні не вдасться уникнути залучення трудових
мігрантів. Завдання нинішнього уряду — вирішувати вже існуючу
проблему. Перед Кабінетом міністрів України, як свого часу
перед урядами європейських країн, стоїть необхідність виробити
стратегію залучення робочої сили з-за меж України.
У
перспективі найближчих 10—20 років я розділив би можливі шляхи
розв’язання цієї проблеми на дві складові. Перша — власне
трудова імміграція, зокрема залучення низькокваліфікованої
робочої сили з країн третього світу. Друга складова —
повернення власних трудових мігрантів.
Украй
безвідповідальним із боку уряду було б просте відкриття
кордонів України для всіх охочих. Для початку нам важливо
визначити пріоритетні країни, з яких до нас приїдуть трудові
мігранти. Наприклад, Китай, Індія та Пакистан заявляли
попередньому уряду України і заявляють нинішньому про свою
готовність сісти за стіл переговорів. Їхня мета — одержати
квоти на допуск у нашу країну сотень тисяч трудових
мігрантів.
Я рекомендував би не погоджуватися одразу на
пропозиції далеких держав, які мають цілком інший уклад життя.
Насамперед треба вивчити більш стратегічно вигідні варіанти
співробітництва.
Пріоритетною країною трудової міграції
я вважаю Молдову, яка граничить з Україною і входила разом із
нею до складу СРСР. Це несе великі вигоди. Зокрема, громадянам
Молдови не доведеться переживати культурний шок у разі
переїзду до нашої країни.
Крім того, я бачу економічні
та етнічні вигоди. Придністров’я перебуває в стані економічної
стагнації. Люди в цьому регіоні досі живуть так, як в Україні
жили в часи перебудови. Також відома статистика, що близько
250 тис. придністровців вважають себе етнічними українцями і
розмовляють українською. Я вважаю, що ми зобов’язані
підтримати прагнення цих людей застосувати свою працю на благо
нашої економіки. Це розумніше, ніж залучати в Україну трудових
мігрантів із Пакистану, жителі якого виховані зовсім в інших
традиціях і переживатимуть великі складнощі в соціальній
адаптації.
Для мінімізації негативних наслідків запуску
програми міграції уряд зобов’язаний запозичати найкращий
досвід країн Європи. Наприклад, більшість турецьких
робітників, які нині де-факто живуть і працюють у Німеччині й
навіть є німецькими громадянами, приїхали в країну не за
міждержавними угодами, а з власної ініціативи, хоча й у рамках
контрактної програми. В Україні нині така ситуація повторитися
не може, бо ми маємо одне з найжорсткіших міграційних
законодавств у світі. Воно практично виключає нелегальну
імміграцію з подальшою натуралізацією. Вважаю, таку суворість
законодавства нам треба зберегти, щоб держава ніколи не
втрачала контролю над такою важливою складовою своєї
економічної політики.
Крім того, важливо не просто
відкрити трудову імміграцію для чоловіків працездатного віку,
а й створити умови для переселення сімей. Для цього нам
доведеться запустити програми будівництва доступного житла і
впровадити соціальні гарантії прав нацменшин у сучасному
українському суспільстві.
Який досвід може отримати з
цього Україна? Як мінімум, нам потрібно створити такі умови
життя і роботи, щоб наші співгромадяни самі вирішили
повернутися. Перший і головний регіон, на який ми маємо
спрямувати нашу увагу, — це Росія.
У вирішенні нашого
завдання мимоволі допомогла влада РФ. Цього року вона посилила
систему контролю при одержанні тимчасового дозволу на роботу
для громадян України. Водночас дуже цінною виявилася політика,
завдяки якій серед росіян почав розвінчуватися образ України
як ворога. У цьому сенсі нам не уникнути розширення прав
російськомовного населення з розвитку його мови та культури.
Росіяни мають бачити можливості для комфортного і безпечного
життя в Україні. І, попри те, що поки що нам слід визнати, що
більше все-таки їдуть від нас у Росію, ніж навпаки, ми маємо
розвивати те позитивне, що є в іміджі нашої країни, підвищуючи
її привабливість для росіян.
Другий і третій за
важливістю напрямки повернення трудових мігрантів — це Італія
та Португалія. У цьому зв’язку я наведу приклад Польщі, яка
переконала Іспанію й Португалію розмістити на їхніх територіях
величезні плакати, на яких розміщено фото реальних людей.
Підпис під цими фото польською мовою говорить приблизно таке:
„Я, Анджей Ковальські, робітник. Я працював тут десять років.
Але економіка Польщі зростає. Я хочу жити зі своєю сім’єю. Я
повертаюся“.
На щастя, вже нині є чимала кількість
прикладів, коли тисячі вчорашніх трудових мігрантів
повертаються в Західну Україну. За накопичені гроші вони
відкривають свій малий бізнес: швейні виробництва, готелі,
перевезення, „зелений“ туризм. Переконаний, що ми маємо
знаходити, вивчати і рекламувати такі приклади, доносити їх до
відома наших співвітчизників, зокрема проводячи рекламні
кампанії за кордоном.
Треба буде чимало зробити й
усередині країни. Коли ми говоримо про створення сприятливого
клімату для малих підприємців, то робимо це не тільки й не
стільки для тих співвітчизників, які нині працюють за
кордоном. У сучасному світі в кожного є вибір місця
проживання. Якщо умови роботи в Україні виявляться
нестерпними, найбільш економічно активні люди можуть поїхати
робити бізнес за кордон і не повернутися. Для нас це те ж
саме, що неповернення трудових мігрантів.
Що ми можемо
робити і вже робимо як міністерство, аби описані тенденції
втілились у життя, — це соціальний захист наших трудових
мігрантів. За останні дев’ять місяців ми вперше наблизилися з
Росією до підписання договору про інформаційний обмін. Готуємо
як із Росією, так і з шістьма країнами ЄС договори про
гарантії та соціальний захист наших трудових мігрантів. Я
переконаний, що соціальний захист наших громадян, які працюють
нині за кордоном, і є той місток, через який ми їх згодом
зможемо повернути на Батьківщину.
Глобалізація жорстко
ламає стереотипи. Досі ми розглядали трудову міграцію як
своєрідну „хворобу Європи“, яка не в змозі справитися зі
стрімким старінням населення. Вже в найближчому майбутньому
Україна має «перехворіти» на цю недугу та навчитися
використовувати це на благо економіки. У нас є всі можливості
скористатися історичним шансом і не повторити чужих
помилок.
* *
*
Василь Надрага «Дзеркало тижня.
Україна» www.dt.ua
Український іммігрант повертається до свого коріння
- 14.02.11
У Нью-Йорку згадав про своє коріння. Еміграція з
України кардинально змінила життя одеського хлопчака. Він не
тільки отримав змогу вивчитися та допомагати рідним, а й
повернутися до свого єврейського коріння, про що в Одесі він
навіть не задумувався, розповідає Ева Керн-Єдриховська в
американькій The New York Times.
22-річний одесит Алекс
Бебешко, який мав непросте дитинство в Україні – ріс без
батька з матір’ю наркоманкою – тепер дотепна і енергійна
молода людина, йдеться в статті. Він працює в Південному
Брукліні. У 2000 році Алекс разом з бабусею приїхав у
Сполучені Штати як біженець. У 2006 році йому вдалося забрати
й свою сестру Раїсу, яка жила в одеському притулку після
смерті матері.
«У мене був великий культурний шок, –
згадує він. – У 12,13 років усі обговорюють, яке в тебе
взуття, в які ігри граєш. А в мене нічого такого не було. Моя
бабуся працювала нянькою; я був бідною дитиною».
Якось
випадково він опинився в центрі Бенсонгьорста (Нью-Йорк) для
російськомовних євреїв. Цей центр отримує підтримку з
благочинного фонду The New York Times,. Підлітком Алекс брав
активну участь у програмах центру. Тепер Алекс Бебешко,
розповідає автор статті, працює в центрі та координує різні
програми для підлітків.
Імміграція допомогла йому
повернутися до свого єврейського коріння, хоча в Одесі він про
нього особливо не думав. Окрім того, в США завдяки стипендії
він закінчив Фордгемський університет, став бакалавром з
міжнародної економіки і сподівається продовжити
навчання.
На свою зарплату в єврейському центрі, пише
журналістка, він має змогу орендувати кімнату та допомагати
бабусі і сестрі, які живуть на соціальну допомогу. До того ж
центр допоміг йому потрапити до Нью-Йоркського університету,
оплативши частину грошей за навчання.
Алекс Бебешко
знає, що поєднувати сімейні обов’язки з роботою і навчанням
буде нелегко. «Я безумовно хочу працювати у російськомовній
єврейській громаді, – сказав він. – Це вище за мене».
* *
*
Ева Керн-Єдриховська, The New York Times
(США) http://inozmi.glavred.info/
Шістнадцять дерев’яних церков України та Польщі
можуть увійти до спадщини ЮНЕСКО -
13.02.11
Про це під час прес-конференції у Львові
повідомили представники української та польської сторін
семінару «Досвід охорони культурної спадщини в Польщі та
можливість його використання в Україні». Темою семінару цього
дня була «Охорона сакральних пам’яток
архітектури».
Володимир Герич, директор Жовківського
історико-культурного заповідника, розповів, що
«польсько-українська співпраця набирає обертів. За три роки
роботи Міжнародного центру охорони культурної спадщини у
Жовкві близько 200 осіб з України працювали на семінарах в
Україні і Польщі. Ці заходи фінансуються бюджетом Львівської
області і польського Міністерства культури».
Заявку на
прийняття дерев’яних церков до спадку ЮНЕСКО Україна та Польща
подавали спільно. Від України у заявці подано вісім об’єктів,
але скільки оберуть ще невідомо. Також наступного року
дерев’яні храми оглядатиме експерт від ЮНЕСКО. А вже у 2012
році на конгресі оголосять остаточне рішення щодо цього
питання.
«Більшість пам’яток архітектури – це сакральні
пам’ятки. І Польщі давно стало зрозуміло, що без серйозної
розмови із священиками храмів нічого доброго з цього не вийде.
Йде серйозна предметна робота з кліром стосовно збереження
безцінних пам’яток», – пояснив під час прес-конференції В.
Герич. Всі 16 об’єктів – це сакральні пам’ятки східної
традиції. Інвентаризацію цих святинь вже виконано. Українські
пам’ятки знаходяться у Львівській, Івано-Франківській та
Закарпатській областях.
«Польські храми в кращому
стані. Наші в гіршому, але кожен храм у різному стані», –
розповів Володимир Герич.
Яцек Рулевич, представник
польської сторони, Всепольського центру досліджень та
реєстрації пам’яток та польського Міністерства культури назвав
умови, які повинні виконати обидві сторони, аби той чи інший
об’єкт міг потрапити до списку. Серед них: автентичність,
інтеграційність, унікальність, програма управління та
збереженість пам’ятки.
Професор Університету М.
Коперника в Торуні Богуміла Роуба пояснила, що найбільша
проблема у збереженні та утриманні святині – це те, що ми або
нічого не робимо, або робимо зі збитками. «Основне у
збереженні та утриманні святині – це збереження форми, фактури
і кольору. Не варто реставровувати так, щоб це виглядало як
нове».
Ці об’єкти для того, щоб бути визнаними ЮНЕСКО,
мають бути чимось неповторним для своєї місцевості. І ще для
того, щоб бути визнаними, потрібно зробити багато описів
пам’яток й іншої документації. Але дещо залежить і від
спільноти, адже саме вона повинна переконати і зацікавити, що
має щось унікальне.
* *
*
http://risu.org.ua/
Одна
з найбільших православних святинь Північного Лівобережжя
України перебуває під загрозою повної руйнації -
13.02.11
«Гине одна з найбільших і найвідоміших
православних святинь Північного Лівобережжя –
Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир, де
починалось духовне становлення святого Лаврентія (Проскури)
Чернігівського», – повідомляє у своєму зверненні Володимир
Коваленко, директор Центру археології та стародавньої історії
Північного Лівобережжя імені Д. Я. Самоквасова Чернігівського
Національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.
Звернення надійшло на адресу порталу «Релігія в
Україні».
За словами Володимира Коваленка, рештки
монастиря перебувають на межі остаточного зникнення. На
сьогодні на його території збереглися три споруди – корпуси
келій: північно-східний, північно-західний та східний. Від
корпусів залишились лише стіни, що поросли
чагарниками.
У липні – серпні 2010 р. група викладачів
та студентів Чернігівського Національного педагогічного
університету імені Т. Шевченка з благословення єпископа
Ніжинського та Прилуцького владики Іринея та за сприяння
ігумена монастиря о. Гурія провела рятівні роботи на території
монастиря. Однак, зазначає науковець, для повного відродження
обителі знадобляться дослідження, роки, гроші. Передовсім
необхідно провести на території повномасштабні
архітектурно-археологічні дослідження, адже навіть точні місця
розташування храмів Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського
монастиря вже лише вгадуються на місцевості.
Центр
археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя
імені Д.Я. Самоквасова Чернігівського педуніверситету імені
Т.Г. Шевченка готовий очолити і виконати ці дослідження.
Десятки волонтерів з числа студентів та вихованців вузу та з
понад 30 інших університетів України й країн
Центрально-Східної Європи і Канади готові безкоштовно
працювати у складі науково-рятівної експедиції.
«Але
без допомоги людей доброї волі, благодійних установ і фондів
організувати і провести ці роботи, навіть просто прогодувати
волонтерів ми просто не в змозі. Не мають таких можливостей і
Ніжинська та Прилуцька єпархії УПЦ», – пише автор
листа.
Володимир Коваленко разом із колегами закликають
усіх, хто не байдужий до духовності, історії та культури,
надати допомогу в організації проведення експедиції на
території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря
вже влітку 2011
р.
Довідка
Свято-Миколаївський
Пустинно-Рихлівський монастир міститься в с. Рихлах
Коропського р-ну Чернігівської обл., на території Мезинського
Національного природничого парку. Він розташований на пагорбі,
оточеному глибокими ярами, і виник, за переданням, завдяки
появі на клені чудотворної ікони св. Миколая. Невдовзі по тому
тут було споруджено дерев’яну церкву. 1666 р. коштом Дем’яна
та Василя Многогрішних за сприяння чернігівського архієпископа
Лазаря Барановича на цьому місці засновано
Пустинно-Миколаївський монастир.
1786 р., під час
секуляризації церковних володінь, російська імператорка
Катерина ІІ запланувала ліквідувати монастир, але він зберігся
завдяки старанням графа Петра Рум’янцева-Задунайського. Він
мав поруч із монастирем маєток, тому часто відвідував обитель
і хотів зберегти її.
Після Жовтневого перевороту
монастир був ліквідований (1922 р.). Церкви та частина інших
монастирських споруд були розібрані на цеглу, решту передано
місцевому колгоспу. Відродився монастир лише 2006 р. на місці
колишнього гостинного двору для паломників.
Згідно з проектом
Указу Президента, наявному в розпорядженні "Главреда",
заповідник «Софія Київська» має перейти під управління
Міністерства культури. Ще не підписаний Президентом Указ
передбачає передачу Мінкульту 14-ти національних і державних
заповідників. «Мова йде про передачу в управління Міністерства
культури всіх заповідників, якими керував Мінрегіонбуд. Річ у
тім, що вся сфера охорони культурної спадщини повинна бути
зосереджена в одному відомстві. Саме таку практику
застосовують за кордоном. Не принципово, яким саме це буде
міністерство, але в усьому світі це Мінкульт», – каже Олена
Сердюк, НДІ пам'яткоохоронних досліджень.
Утім,
представників громадських організацій, що захищають буферну
зону Софії Київської від забудов, така перспектива тільки
лякає. «Тепер у охоронній зоні навколо Софії є 30
землевідведень під будівництво. І на кожне в них є узгодження
Мінкульту. Чи можемо ми довіряти такому відомству Софію? Ми
боїмося, що тоді вся буферна зона буде забудована «гайяттами»,
– пояснює Марина Соколова, адвокат, що виступає у судах проти
будівництва в охоронній зоні Софії. За її словами,
Міністерство взагалі не розцінює охоронну зону як землі
історико-культурного призначення.
«І ми, і політики
– одинакові люди. Вони відрізняються від нас тим, що
виставлені на особливі спокуси і виклики, і на їхніх
прикладах, можливо, краще видно ті моральні недомагання, які
маємо всі ми». Блаженніший Любомир (Гузар)
Пам’ятаю зустріч із Блаженнішим влітку
минулого року. Тоді на його запрошення я і ще декілька
експертів обговорювали шляхи виведення української освіти з
системної кризи.
Як завжди, розпочалася професійна
дискусія про систему фінансування, адміністративні моделі,
нормативну базу тощо. Блаженніший слухав наші роздуми кілька
годин, ставив питання, уточнював окремі моменти, але особливо
в дискусію не втручався. Воістину демонстрував біблійну
мудрість: «Не бракує гріха в многомовності, а хто стримує губи
свої, той розумний» (Книга приповістей 10:19).
За всю
зустріч Патріарх Любомир говорив максимум 20 хвилин, але цей
час експерти слухали його з неймовірною увагою та пошаною.
Коментарі Блаженнішого свідчили про глибоку обізнаність з
освітньою тематикою, а глибина його думок ілюструвала
наявність дуже рідкісної риси – бачити справжню суть проблеми.
Йому притаманна унікальна здібність: у п’ятихвилинній розмові
пояснити, в чому полягає проблема та окреслити головні шляхи
її вирішення.
Блаженніший Любомир — сучасна і
спостережлива людина. Чудово розуміється, крім освіти, на
багатьох світських проблемах. Добре знає, чим переймаються
молоді люди, бізнесмени та інші верстви населення. Він
набагато тонше відчуває час, ніж більшість із молодших за
нього служителів Церкви.
На відміну від багатьох
священиків, він говорить із мирянами їхньою мовою, не цитуючи
безперервно Святе Письмо і не ґвалтуючи власною точкою зору.
Аргументує із любов’ю і щирою повагою до вашої
позиції.
Для мене як політика Патріарх є моральним
авторитетом. Його служіння, численні інтерв’ю (мабуть, ніхто з
українських Першоєрархів християнських Церков не мав подібної
уваги в медіа), книги, промови показують, що це людина
бачення, яке охоплює як мінімум два наступні
покоління.
Все, що робилося з благословення
Блаженнішого, мало в собі глибинні докорінні зрушення. Його
вчинки свідчили про бажання фундаментальних, структурних змін,
справжньої трансформації Церкви й суспільства. Результати
освітніх, екуменічних, соціальних та благодійних проектів
Греко-Католицької Церкви не дають підстав для сумніву в
ефективності Любомира (Гузара) на чолі Церкви. Як на мене, він
— найкращий приклад для наслідування лідерам у будь-якій сфері
українського суспільства, а найперше — політикам і державним
діячам.
Український народ перебуває в болісному пошуку
прикладів для наслідування. На жаль, цей пошук часто
відбувається за межами нашої країни або за межами нашого часу.
Постать та служіння Патріарха Любомира – саме та історія
успіху та результативності, яких сьогодні так бракує моєму
поколінню
* *
*
Леся ОРОБЕЦЬ, народний депутат України,
громадський діяч http://risu.org.ua
Нарада по трудовій
міграції - 13.02.11
10.02.2011 року в кабінеті
віце-Прем’єр-міністра, міністра соціальної політики С. Л.
Тігіпка відбулося нарада з питань трудової міграції. Крім
керівників профільних міністерств на нараді були присутні
Керівники МОТ В. Костриця і МОМ Манфред Профазі, провідні
вчені такі , як Олена Малиновська – інститут стратегічних
досліджень і Ігор Марков, представники церков на чолі з
Григорієм Селещуком УГКЦ, та керівники громадських організацій
– міжнародна громадська організація українців «четверта хвиля»
Олександр Шокало і голова Всеукраїнської профспілки
працівників-мігрантів в Україні та за її межами Сергій
Олійник.
На наш погляд віце-Прем’єр-міністр Сергій
Тігіпко дуже оперативно взявся за «розрулення» ситуації у
сфері трудової міграції. Там де роками нічого не робилось,
нарешті почалося якесь просування вперед. Тим більше, що
учасникам наради, громадським організаціям було надано на
погодження проект Концепції державної міграційної політики.
Практично всі зауваження, які робились до концепції у період
обговорення від трудових мігрантів взяті за основу. І не
залежно від того , що наші провідні вчені не в захваті від
цієї Концепції , якраз на пропозиціях наших громадських
організацій за кордоном і ґрунтується цей
документ.
Також можна відзначити позитивний момент у
вступному слові віце-Прем`єр- міністра. Реальне знання
ситуації в сфері трудової міграції аж до наших пропозицій
навіть про вибори. Отже за результатами наради громадським
організаціям спільно з міністерствами доручено сформувати план
оперативних дій і стратегічних заходів із врегулювання проблем
у сфері трудової міграції в Україні.
Наразі доводимо
проект тексту Концепції державної міграційної
політики.
ЗАТВЕРДЖЕНО Указом Президента України від 2010
р. № КОНЦЕПЦІЯ державної міграційної
політики
Ця Концепція визначає сутність
державної міграційної політики, її стратегічні завдання,
принципи і пріоритети діяльності державних органів у сфері
міграції, напрями удосконалення її законодавчого та
інституціонального забезпечення, а також механізм
реалізації.
Основною метою Концепції є визначення
напрямів державної міграційної політики згідно з інтересами
України та пріоритетів державного регулювання міграційних
процесів.
Концепція спрямована на забезпечення
ефективного державного управління міграційними процесами,
створення умов для сталого демографічного та
соціально-економічного розвитку країни, підвищення рівня
національної безпеки шляхом запобігання виникненню
неконтрольованих міграційних процесів та ліквідації їх
наслідків, узгодження національного законодавства у сфері
міграції з міжнародними стандартами, посилення соціального і
правового захисту громадян України, які перебувають та
працюють за кордоном, створення умов для безперешкодної
реалізації прав, свобод, законних інтересів мігрантів і
виконання ними обов’язків, передбачених законодавством,
забезпечення повноти використання інтелектуального та
трудового потенціалу таких осіб, дотримання принципів захисту
інтересів України.
Сучасний стан міграційних
процесів
Однією з умов побудови правової держави є
визначення напрямів її міграційної політики та удосконалення
системи державного управління міграційними процесами
відповідно до міжнародних стандартів у сфері реалізації прав
людини.
Відсутність концептуального визначення
державної міграційної політики, принципів діяльності державних
органів у сфері міграції, стратегічних цілей, завдань і
стандартів із забезпечення реалізації прав людини не дає змоги
підвищити ефективність протидії явищам, що становлять загрозу
національній безпеці, — незаконній міграції, торгівлі людьми,
загостренню демографічної кризи, відпливу за межі території
України її працівників інтелектуальної сфери та
висококваліфікованої частини працездатного населення, а також
не дозволяє повною мірою використовувати соціально-економічний
потенціал міграційних процесів.
Необхідність
удосконалення системи державного управління міграційними
процесами зумовлена політичними та соціально-економічними
факторами, що впливають на ситуацію в Україні та світі,
основними з яких є:
- інтеграція України до
міжнародного ринку праці, що супроводжується відпливом робочої
сили з України; - зменшення чисельності та старіння
населення в Україні, інших європейських державах; - активна
імміграційна політика іноземних держав, спрямована на
залучення іноземної робочої сили; - невідповідність
законодавчих актів у сфері міграції вимогам сьогодення,
зокрема, через відсутність законодавчих актів у сфері захисту
іноземців та осіб без громадянства, які не є біженцями, у
разі, коли повернення їх до країни громадянської належності
або попереднього постійного проживання неможливе з огляду на
необхідність виконання Україною взятих на себе міжнародних
зобов’язань, а також на неможливість проживання або
перебування таких осіб на території країни їх походження, що
зумовлено екологічними, техногенними або іншими обставинами
надзвичайного характеру; - відсутність інформаційної
(автоматизованої) системи обліку громадян України, а також
іноземців та осіб без громадянства, які проживають або
тимчасово перебувають на території України на законних
підставах; - обмеженість фінансування з державного
бюджету; - недостатність кадрового, матеріально-технічного
забезпечення органів виконавчої влади, що забезпечують
реалізацію державної міграційної політики; -
різноманітність культури (полікультурність) Українського
народу.
Варіанти розв’язання проблеми у сфері
міграції
Існує два варіанти розв’язання
проблеми.
Перший варіант передбачає реалізацію
державної міграційної політики одночасно із фрагментарним
удосконаленням законодавства у сфері міграції, що є
неприйнятним, оскільки відсутнє загальнодержавне бачення
подолання проблем у цій сфері.
Другим, оптимальним
варіантом є провадження державними органами узгодженої
діяльності відповідно до концептуального документа, в якому
повинна передбачатися системна та послідовна реалізація
державної міграційної політики на основі єдиних принципів,
стратегічних напрямів та механізмів її реалізації, стандартів
із забезпечення прав і свобод людини.
Стратегічні
напрями та механізми реалізації державної міграційної
політики
Стратегічними напрямами з реалізації державної
міграційної політики є:
- удосконалення законодавства у
сфері трудової і вимушеної міграції, виїзду з України її
громадян, в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства,
боротьби з незаконною міграцією; - запровадження на
законодавчому рівні механізму додаткового і тимчасового
захисту іноземців та осіб без громадянства; - визначення
квот імміграції, обґрунтованих з урахуванням поточної і
перспективної демографічної ситуації та ситуації, що склалася
на ринку праці; - створення для громадян України, іноземців
та осіб без громадянства, які на законних підставах
перебувають на її території, умов для реалізації свободи
пересування, вільного вибору місця проживання, права вільного
залишення території України (за винятком обмежень, що
встановлюються законом); - боротьба з проявами расизму та
ксенофобії, формування толерантного ставлення населення до
мігрантів та поширення полікультурних цінностей; -
стимулювання раціонального територіального розміщення
мігрантів з урахуванням демографічної ситуації в
регіонах; - посилення соціального, медичного та правового
захисту громадян України, що працюють за кордоном, шляхом
приєднання до багатосторонніх міжнародних угод у сфері захисту
прав трудових мігрантів; укладення двосторонніх міждержавних
угод у сфері трудових міграцій; створення сприятливих умов для
перетинання трудовими мігрантами державних кордонів та
перебування їх у державі працевлаштування; - створення
сприятливих умов для повернення в Україну її громадян, що
постійно проживають на території інших держав, та зменшення
еміграційних потоків; - посилення взаємодії і координації
діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування
і громадських організацій у сфері міграції, покращення
міжнародного співробітництва; - удосконалення системи
обробки та збирання статистичної інформації; - протидія
торгівлі людьми та забезпечення захисту громадян України за
кордоном, а також іноземців та осіб без громадянства, які
перебувають на території України та стали жертвами торгівлі
людьми; - провадження науково-дослідницької діяльності у
сфері міграції та використання її результатів для реалізації
державної політики; - активізація зовнішньої політики
держави з метою укладення міжнародних договорів з питань,
пов’язаних з регулюванням процесу повернення і захисту прав
осіб, депортованих за національною ознакою, розроблення і
впровадження ефективного механізму виконання таких
договорів; - удосконалення міжнародного співробітництва у
сфері міграції; - розроблення та підтримка програм надання
мігрантам консультацій з питань охорони здоров’я; -
координація обміну інформацією на всіх стадіях міграційних
процесів, у тому числі щодо надання мігрантам консультацій з
питань охорони здоров’я в країнах походження, транзиту та
призначення.
Основними механізмами реалізації державної
міграційної політики у сфері виїзду з України і в’їзду в
Україну громадян України є:
- створення умов для
мінімізації неврегульованої зовнішньої трудової міграції
громадян України; - забезпечення ефективного державного
регулювання ринку праці з метою збалансування попиту та
пропозиції робочої сили на внутрішньому ринку; - проведення
моніторингу стану зовнішньої трудової міграції; - створення
соціально-економічних умов для вкладення трудовими мігрантами
та діаспорою інвестицій у національну економіку; -
забезпечення і посилення правового, медичного та соціального
захисту громадян України, що перебувають за кордоном; -
інтенсифікація міжнародного (двостороннього) співробітництва з
метою створення сприятливих умов для перетину державних
кордонів громадянами України.
Основними механізмами
реалізації державної міграційної політики у сфері імміграції
є:
- сприяння поверненню до України закордонних
українців, їх інтеграції в українське суспільство; -
стимулювання імміграції діячів науки та культури,
кваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в
яких є відчутною для національної економіки; - створення
умов для імміграції в Україну необхідної кількості мігрантів
та їх інтеграції в українське суспільство; - сприяння
добровільному поверненню до України осіб, депортованих за
національною ознакою, та інтеграції їх в українське
суспільство; - забезпечення реалізації міжнародних
принципів та норм міжнародного права стосовно захисту та
повернення до країн походження осіб, що постраждали від
торгівлі людьми, та їх реабілітації; - узгодження державної
політики та законодавства з метою забезпечення захисту прав
мігрантів, а також покращення доступу до програм охорони
здоров’я для всіх мігрантів незалежно від їх правового
статусу.
Основними механізмами реалізації державної
міграційної політики щодо тимчасового в’їзду в Україну
іноземців та осіб без громадянства є:
- створення
сприятливих умов (зокрема з урахуванням потреб ринку праці)
для в’їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства з
метою туризму, навчання, провадження підприємницької
діяльності тощо; - регулювання і здійснення контролю за
в’їздом в Україну мігрантів з метою працевлаштування і
навчання; - протидія незаконній міграції; - забезпечення
реалізації загальновизнаних міжнародних принципів і норм
міжнародного права стосовно захисту прав біженців та осіб, що
потребують додаткового чи тимчасового захисту або притулку в
Україні, враховуючи принцип не вислання; - сприяння
добровільному поверненню незаконних мігрантів до країн їх
походження, національності у співпраці з міжнародними та
недержавними організаціями, що працюють у сфері міграції; -
поліпшення роботи з координації діяльності державних органів,
спрямованої на боротьбу з незаконною міграцією; - посилення
відповідальності за правопорушення, пов’язані з незаконною
міграцією.
Завдання і заходи
Реалізація цієї
Концепції передбачає виконання державними органами таких
завдань:
- удосконалення законодавства з питань
міграції відповідно до Конституції України, загальновизнаних
принципів і норм міжнародного права; - приєднання у разі
потреби до багатосторонніх міжнародних договорів, спрямованих
на захист прав мігрантів; - укладення двосторонніх
міжнародних договорів з питань, пов’язаних із захистом прав
мігрантів, зокрема трудових, осіб, що постраждали від торгівлі
людьми, а також з питань боротьби з незаконною міграцією,
торгівлею людьми, прийняттям і передачею осіб (реадмісією),
запобігання випадкам без громадянства і зменшення їх
кількості; - участь у міжнародному співробітництві з метою
забезпечення врахування соціальних, етнічних, релігійних та
культурних особливостей мігрантів під час надання медичних
послуг, координація таких дій на всіх стадіях міграційного
процесу, а також з країнами походження та призначення; -
здійснення заходів щодо розв’язання проблем із здоров’ям
мігрантів шляхом покращення умов їх праці; - сприяння
соціальному захисту громадян України, що працюють за кордоном,
та особам, що постраждали від торгівлі людьми, шляхом
укладення міжнародних угод; - розроблення і виконання
загальнодержавних і регіональних програм з питань міграції,
врахування у загальнодержавних і регіональних програмах
положень щодо соціально-економічного покращення міграційної
ситуації; - здійснення заходів, пов’язаних з інтеграцією в
суспільство іноземців та осіб без громадянства, що постійно
проживають в Україні, а також іноземців та осіб без
громадянства, яким надано статус біженця в Україні; -
забезпечення фінансовими та матеріально-технічними ресурсами
діяльності державних органів у сфері міграції з використанням
коштів державного та місцевих бюджетів, залученням
позабюджетних коштів, зокрема міжнародних організацій; -
забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків,
ліквідації дискримінації за ознакою статі; - посилення
взаємодії між органами виконавчої влади з питань спільного
використання інфраструктури та засобів зв’язку, систематичного
обміну інформацією та досвідом; - створення системи
контролю іноземців та осіб без громадянства, що в’їжджають в
Україну, з фіксуванням їх біометричних даних, та інтеграція
такої системи до загальноєвропейської; - запровадження
оформлення і видачі паспортних документів, в яких містяться
біометричні ідентифікатори; - формування єдиної бази
паспортних документів громадян України, іноземців та осіб без
громадянства, які на законних підставах перебувають на
території України, з внесенням даних про їх видачу, втрату та
анулювання; - створення єдиної інформаційної
(автоматизованої) системи обліку та аналізу міграційних
потоків із забезпеченням дотримання права людини на
конфіденційність інформації про неї та на захист її особистого
життя; - активізація співробітництва з іноземними
державами, міжнародними та громадськими організаціями, що
провадять діяльність у сфері міграції; - продовження
переговорів з державами — членами Європейського Союзу щодо
застосування спрощеного режиму перетинання державного кордону
для громадян України, зокрема тих, що проживають у
прикордонних районах України; - складення переліку
обставин, за яких може здійснюватися спрощений прикордонний
контроль; - активізація діяльності представників України
при міжнародних організаціях, що вирішують питання міграції, з
метою врахування національних інтересів України під час
прийняття такими організаціями рішень; - проведення
комплексних наукових досліджень, пов’язаних з міграційними
процесами, прогнозуванням їх тенденцій і наслідків для всіх
сфер суспільного життя; - забезпечення технічної підтримки,
що сприятиме виокремленню даних про стан здоров’я
мігрантів; - включення міграційної складової до існуючих
переписів населення, загальнодержавної статистики результатів
дослідження стану здоров’я населення, а також до статистики у
різних сферах, таких як забезпечення житлом, освіта,
працевлаштування; - інформування громадськості України про
ситуацію на зовнішньому ринку праці, законодавство інших
держав, фактори ризику, з якими можливо зіткнутися під час
працевлаштування за кордоном, мотивацію переселення та
проблеми мігрантів, труднощі адаптації; - розроблення
програм з культурної орієнтації для ознайомлення потенційних
мігрантів з особливостями країн призначення та їх
інтеграції; - інформування українських трудових мігрантів
та діаспори про інвестиційні можливості в Україні; -
розроблення програм з цільової професійної підготовки
мігрантів після їх повернення до України для інтеграції до
місцевого ринку праці та використання набутого досвіду і
зароблених коштів для започаткування власної
справи.
Реалізація положень Концепції у сфері
внутрішньої міграції передбачає:
- удосконалення
законодавства з питань свободи пересування та вільного вибору
місця проживання; - забезпечення функціонування
загальнодержавної бази вакансій державної служби
зайнятості; - запобігання надмірному дисбалансу в
територіальному розміщенні населення
України.
Реалізація положень Концепції щодо запобігання
еміграції громадян України передбачає:
- створення
належних умов для реалізації в Україні прав і свобод громадян
з метою запобігання їх масовому виїзду за кордон; -
укладення міжнародних договорів з питань, пов’язаних з
регулюванням процесу добровільної міграції і захистом прав
мігрантів; - подальше вдосконалення законодавства з питань
захисту прав дітей та співробітництва з питань міжнародного
усиновлення.
Реалізація положень Концепції щодо виїзду
громадян України за кордон для тимчасового перебування з метою
працевлаштування, навчання, провадження підприємницької
діяльності, лікування і відпочинку передбачає:
-
удосконалення законодавства з метою забезпечення реалізації
конституційного права громадян на пенсійне забезпечення та
інші види соціального захисту незалежно від місця
проживання; - посилення контролю за діяльністю суб’єктів
господарювання, які надають послуги з посередництва у
працевлаштуванні громадян України за кордоном; - проведення
моніторингу випадків порушення прав громадян України на
внутрішньому ринку праці та тих, що працюють на території
інших держав; - удосконалення системи обліку інформації про
громадян України, що перебувають за її межами з метою
працевлаштування; - визначення механізму виявлення на
території України іноземців та осіб без громадянства, що
постраждали від торгівлі людьми на території інших держав, і
надання їм необхідної допомоги відповідно до міжнародних
принципів та норм; - збільшення штату консульських установ
України в тих державах, в яких постійно проживає або тимчасово
перебуває значна кількість громадян України, визначення в
таких установах посадових осіб, що відповідають за вирішення
питань трудової міграції, протидії торгівлі людьми, проведення
моніторингу ринку праці держав перебування, надання
відповідних роз’яснень громадянам України, що перебувають за
її межами з метою працевлаштування, та сприяння реалізації їх
прав у повному обсязі, надання інформації про потенційні
інвестиційні можливості в Україні; - розроблення і
здійснення у співпраці з міжнародними та недержавними
організаціями комплексу заходів, спрямованих на роз’яснення
громадянам України їх прав та свобод під час роботи за
кордоном, специфіки законодавства країни перебування і норм
міжнародного права у сфері трудової міграції; - розроблення
механізму виконання двосторонніх міжнародних договорів з
питань трудової міграції громадян та їх соціального захисту,
проведення постійного аналізу стану справ.
Реалізація
положень Концепції у сфері повернення емігрантів до України
передбачає:
- підготовку законопроектів, спрямованих на
спрощення умов і порядку повернення до України закордонних
українців, осіб, депортованих за національною ознакою; -
укладення міжнародних договорів з державами, з яких на
постійне проживання до України повертаються особи, депортовані
за національною ознакою, забезпечення реалізації прав таких
осіб та спрощення порядку набуття ними громадянства України і
припинення громадянства інших держав; - виконання державних
програм сприяння поверненню до України та інтеграції в
суспільство закордонних українців, осіб, депортованих за
національною ознакою, використання їх інтелектуального та
професійного потенціалу; - затвердження державних програм
інтеграції громадян України, що повертаються до
України.
Реалізація положень Концепції щодо в’їзду в
Україну іноземців та осіб без громадянства
передбачає:
- розроблення у новій редакції Закону
України “Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства” з урахуванням положень міжнародних актів, що
регулюють питання боротьби з незаконною міграцією та
забезпечення реалізації прав і свобод людини; - прийняття
законів з питань надання притулку, додаткового або тимчасового
захисту в Україні іноземцям та особам без громадянства; -
удосконалення законодавства про біженців; - розроблення і
впровадження нормативно-правових актів з метою захисту
національного ринку праці; - створення єдиної інформаційної
(автоматизованої) системи обліку і ідентифікації біженців,
осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту або
притулку в Україні, та автоматизованих систем реєстрації
інформації про іноземців та осіб без громадянства, що
в’їжджають в Україну, особливо тих, що в’їжджають з держав, на
які не поширюється режим безвізового в’їзду; -
запровадження видачі візових документів з біометричними
ідентифікаторами; - створення необхідної кількості місць
для тимчасового перебування незаконних мігрантів та
біженців; - врегулювання питань щодо здійснення перекладу
на державну мову заяв біженців та надання їм правової
допомоги; - сприяння інтеграції в суспільство мігрантів,
осіб, яким надано статус біженця, та осіб, які потребують
додаткового чи тимчасового захисту або притулку в
Україні; - протидія расизму та ксенофобії; - підвищення
рівня обізнаності працівників правоохоронних органів з
міжнародними зобов’язаннями України з прав людини; -
сприяння особам, яким надано статус біженця, додатковий чи
тимчасовий захист або притулок в Україні, у добровільному
поверненні до країн їх громадянської належності або
попереднього постійного проживання, якщо в таких державах
обставини, що призвели до вимушеної міграції, вже не
існують; - розроблення і впровадження ефективного механізму
здійснення контролю за наявністю в іноземців та осіб без
громадянства, що в’їжджають в Україну, коштів для перебування
в Україні і виїзду з її території.
Реалізація положень
Концепції у сфері боротьби з незаконною міграцією
передбачає:
- вивчення питання доцільності посилення
відповідальності за правопорушення, пов’язані з незаконною
міграцією, та внесення у разі потреби відповідних законодавчих
пропозицій; - активізацію переговорного процесу з питань
укладення міжнародних договорів про реадмісію з державами
міграційного ризику; - розроблення і виконання плану
заходів щодо протидії різним формам торгівлі людьми та надання
допомоги особам, зокрема жінкам і дітям, що стали її
жертвами; - продовження роботи із створення і забезпечення
діяльності відповідно до міжнародних стандартів мережі пунктів
тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, що
незаконно перебувають в Україні; - сприяння наданню
достатніх та на належному рівні медичних послуг мігрантам, що
утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та
осіб без громадянства, що незаконно перебувають в
Україні; - підвищення ефективності прикордонного та
внутрішнього міграційного контролю; - залучення коштів
міжнародних організацій для вирішення питань, пов’язаних з
незаконною міграцією.
Інформаційне забезпечення
реалізації державної міграційної політики базується на
принципах об’єктивності, реальності, доступності та
відкритості і здійснюється за результатами постійного
проведення аналізу міграційних процесів у державі та за її
межами.
Очікувані результати
Реалізація
Концепції дасть змогу:
- істотно підвищити ефективність
державного управління міграційними процесами; - створити
умови для безперешкодної реалізації прав і свобод людини та
громадянина; - підвищити рівень національної безпеки; -
узгодити національне законодавство у сфері міграції з
міжнародними, зокрема європейськими, стандартами; - на
належному рівні використовувати потенціал міграційних
процесів; - запобігти виникненню нових і мінімізувати
наявні негативні наслідки неконтрольованих міграційних
потоків; - забезпечити інтеграцію мігрантів, що перебувають
в Україні на законних підставах, у суспільство; - запобігти
торгівлі людьми та мінімізувати наявні негативні
наслідки; - мінімізувати негативний вплив міграції на
здоров’я мігрантів шляхом забезпечення права мігрантів на
охорону здоров’я та уникнення нерівності у статусі мігрантів
та їх доступі до медичних послуг; оптимізувати міграційні
потоки з метою ефективного використання трудових ресурсів,
повернення емігрантів в Україну.
Джерела
фінансування
Фінансування діяльності з реалізації
державної міграційної політики здійснюється за рахунок коштів
державного та місцевих бюджетів, коштів міжнародної технічної
допомоги, а також інших джерел — добровільних внесків
підприємств, установ та організацій, громадян та їх
об’єднань.
* *
*
Всеукраїнська профспілка
працівників-мігрантів в Україні та за її
межами www.migrant.org.ua