Дорогії Земляки -
25-го лютого вся Україна відзначатиме 140 років з Дня
народження видатної поетеси Лесі
Українки
25-го
лютого 2011р. - 140 років з Дня народження видатної
поетеси Лесі Українки
«Хотіла б я піснею стати…» Леся
Українка
Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину
ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив
луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом
дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем
хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє
таємне, Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море
гучне.
Леся Українка (1871 – 1913) – найславніша
українська поетеса, послідовний та енергійний борець за
утворення українського народу, за його консолідацію в
політичну націю. Вся сукупність її творів – це образ ідеальної
землі, земного раю, що зветься «Україною». З’явився цей образ
– і цілі маси людей збагнули, що вони не просто обивателі, а
українці, що це звання їх зобов’язує, що їм є за що боротись і
віддавати життя. Як кожен ідеал, цей образ не може бути
повністю втіленим у земному житті, але він і сьогодні
зобов’язує нас випростатись і вірно служити тій високій ідеї,
що зветься «Україною».
Леся Українка
Міжнародне свято літератури і мистецтв об'єднав творчі колективи з України, Росії, Білорусі, Польщі, Хорватії та Грузії. На фестиваль "Лесині джерела" до Новоград-Волинського, Батьківщини Лесі Українки, з'їхалися тисячі поціновувачів її таланту. Цьогоріч захід приурочили до 97-х роковин від дня смерті письменниці. Триденна програма включала різноманітні заходи: від конкурсу автентичного солоспіву до вистав та різноманітних виставок.
Міжнародне свято «Лесині джерела»
Відео частинами з екскурсії в меморіальному музеї Лесі Українки в селі Колодяжне, на Волині
В Україну повернули архіви Тараса Шевченка і Лесі Українки (відео) 9 жовтня 2008
Послухайте пісні:
З сивої давнини, покоління за поколінням щедро народжують від рідної землі, сонця, неба, води, вітру дивні звуки мелодій, неповторну магію слова, що ведуть нас по стежках рідного краю. Ті стежинки переплітаються, біжать і виходять на широкий шлях високого творчого генію народу. І якщо цей геній живе й сьогодні, не погас, то тільки тому, що живе пісня. Вона - в образах калини, сонця, житечка й пшениці, дивних птахів. "Пожену я сірі гуси від броду до броду, ой летіте, сірі гуси, до мойого роду... » Творить і береже ці дорогоцінні перлини наш народ. Він співає в радості й зажурі. Пісня — його величний храм любові до людини, до рідної землі, до батька й матері.
Лесі Українці. Тріо бандуристок Дивоструни
***Ukrainka***Я Українка***
Ласкаво просимо - Дует Червоне Та Чорне (Валентина Тепла, Ярослав Теплий)
Лариса Петрівна Косач
народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському.
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка
творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання
для дітей українською мовою добре знали в Україні), була
активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший
вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив
літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у
Новограді-Волинському (1871 - весна 1879), Луцьку,
Колодяжному.
У будинку Косачів часто збиралися
письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і
домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це
домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло
Драгоманов,був відомим ученим, громадським діячем,який перед
еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком.
Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці
згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами
служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і
допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Леся
Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним
ім'ям - Мишелосія) вчилися у приватних учителів. Деякий час
Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього
періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами.
Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому
допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи
і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а
також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий
рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильну
людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх
почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі
«поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити
факт, що 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник
«Стародавня історія східних народів» (надрукована в
Катеринославі 1918). Українка багато перекладала (М. Гоголя,
А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.).
Зліва
направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка,
Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир
Самійленко. 1903
Вимушені потребою лікування подорожі до
Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові
перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та
сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в
Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з
багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М.
Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н.
Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л.
Косач сформувався після цілорічного (1894—95) її перебування у
М. Драгоманова в Софії і трагічної подією, якою була для неї
смерть вуйка.
Декілька слів треба сказати про стосунки
між Ларисою Петрівною та Ольгою Юліанівною. Їхня приязнь, з
різними відтінками еросу (збереглися лишень листи Л.
Косач)змінює візерунок «Дочки Прометея» і допомагає в
розумінні її «Блакитної троянди» (1896). Історію кохання цієї
незбагненної людини, яку часто утожсамлюється з фотографією з
1896 року, часто розпочинають із Сергія Мержинського, замість
розповіді про її класичне розуміння «релігії любові» (О.
Забужко).
У 1907 р. вона вийшла заміж за відомого
музикознавця-фольклориста Климента Квітку.
Поетична творчість
Леся
Українка в 1887 році
Писати поезії Леся Українка почала
рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей
перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї
тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько),
засланої за участь у революційному русі. який присвятила своїй
тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші
«Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі
Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові
вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею
спільно з братом Михайлом).
Літературна діяльність Лесі
Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі
переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких
вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові
вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки
(спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних
поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге
видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і
мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в
Чернівцях.
Після того Леся Українка працювала ціле
десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за
її життя не була надрукована.
В канон української
літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності
й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги
на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну
та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса
природи, любов до рідного краю, особисті переживання,
призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та
громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса
Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха
Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і
Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець)на вибір її
мотивів.
А вже поезію «Contra spem spero» (1890)
характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче
володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна.
Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус
наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До
товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus —
Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі
набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення
традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus
vivendi, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на
будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї.
Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю
зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові.
Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм
таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи
завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це містичні дифірамби на
честь божественної коханки.
Елемент епосу, властивий
багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в
баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової
культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в
світі зневолених(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський»,
«Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій
боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).
Драматургія
Леся
Українка. 1888 рік
У другій половині 20-их років Леся
Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна
Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює
тематику тогочасної української драми, що доти показувала
переважно життя селянства. Філософський дискурс драми,
нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки
божевілля як форму свободи, але і певну тугу за
тілом.
Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й
образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну
поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної
історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і
танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять
антитезу до постави Міріам.Особливе місце в її творчості
посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при
аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах»,
«Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»).
Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти
колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти
такі рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо
блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять
вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу
душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і
раб-єврей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» - це люди,
які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним
лейтмотивом творчості Лесі Українки.
У драматичній
поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору
людської правди і трагічної істини, яку представляє головна
героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає
поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода
творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за
цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого
покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій
«Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній
драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і
Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі
імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» в новому
ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву
«українського рісорджіменту», представлену в інтерпретації Д.
Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка
не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській
іпостасі.
Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему
попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні
питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським
началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є
мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка
переносить його в безсмертя.
До найвизначніших творів
Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова
пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в
драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком
оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і
чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни
ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова
пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній
показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною
дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка —
не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське
узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність
натури протиставляється людському життю. І то власне натура
перемагає, байдужа до трагедій.
Прозова
творчість
Окреме місце в літературній
спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання
із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні
співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі
казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму»,
«Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом
відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не
закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в
якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.
Останні роки
життя
Останні роки життя Л.
Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на
Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала
над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні
драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію
приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти
своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії».
Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві
дітей до Геліоса над манускриптами. Померла (в Сурамі) у віці
42 років. Похована на Байковому кладовищі в
Києві.
Надгробок Лесі Українки на Байковому цвинтарі в
Києві
* *
*
http://yura-ksonzhek.narod.ru/
ЛЕСІ -
23.02.11
Про Тебе ми, як
здавна вже ведеться, ласкаво думаємо: «Наша Леся», на
небі духу нашого – зоря… Тернистий шлях стеливсь перед
Тобою, та ним Ти йшла, покликана любов’ю і віщим
«Заповітом» Кобзаря. Тебе вела ота любов крилата, що йде
на подвиг за сестру, за брата, за честь народу на землі
своїй! «Борітеся!» – Кобзар звав за собою. «Убий – не
здамся!» – думкою палкою вела Ти з ворогом священний
бій. О Лесю, Лесю! Битва та священна триває дотепер,
важка і повсякденна, бо ворог нас опутав, наче
спрут. Господньої не побоявшись кари, йому служили,
служать яничари, щоб нам не скинути ганебних пут. О
Лесю! Українко без догани! Виводь наш дух байдужий на
майдани, щоб він відвагою палахкотів, аби пізнав красу і
міць єднання, за Правду всенародного змагання і проти
Зла відчув дієвий гнів! «Убий – не здамся!» – Леся
говорила, і в думці тій була незламна сила, і в тім
«Борітесь!» – велич Кобзаря! Їх вільний дух витає над
віками, і владарює нашими серцями, і сяє нам, як
провідна зоря!
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач)
народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському. Мати її —
письменниця Олена Пчілка — і батько — юрист — багато уваги
приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до
літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Серед
близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні
діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М.
Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу:
в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала
друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було
опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше
з'явилось ім'я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси
минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с.
Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту
Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала
вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та
тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” —
початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя. Хвороба
спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак
завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив
на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і
різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов,
вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так,
наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник
“Стародавня історія східних народів”.
У 1879р. було
заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка
належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській
тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія
Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й
пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”,
“Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для
поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не
здамся!”
З кінця 80-х рр. Леся Українка живе у Києві.
На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка
поезій Лесі Українки — “На крилах пісень”. Збірку відкриває
цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної
матері” України, що дістає свій розвиток у циклі
“Сльози-перли”. Два наступних цикли — “Подорож до моря” і
“Кримські спогади” — привертають увагу не тільки любов'ю до
рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій
ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до
проблеми волі і неволі. Серед вміщених у збірці творів
виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо
молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та
особливо гостро — як заклик і гасло — прозвучали у тогочасній
суспільній атмосфері “Досвітні огні”.
1892р. у Львові
виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92
переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І. Тургенева
“Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”,
поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”,
уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки
“Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу
змістової точності, уникає стилізації.
Початок роботи
Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю
гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували
видання для народу з історії, географії, перекладали твори
російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і
власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані
і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно
соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря”
(“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”),
“Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).
У 1894 — 1895
рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У
Болгарії була написана переважна частина циклу політичної
лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з
рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо
приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження
нової людини — як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я,
багато ще промчить”). Письменниця підтримує галицьку
радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ”
статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон
патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети
“Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира,
спрямована проти українського буржуазного націоналізму та
клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.
З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом,
підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і
багатьма студентами “сумнівної політичної
благонадійності”.
У 1898р. у “Літературно-науковому
віснику” з'являється стаття І. Франка про творчість Лесі
Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з
Шевченком.
1899р. у Львові виходить друга збірка поезій
— “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі
пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король
шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет
творчості молодої поетеси.
В 1900р. в Петербурзі Леся
Українка знайомиться з російськими літераторами, які
групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в
“Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской
литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о
новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые
тени”. Підготована до друку стаття “Новейшая общественная
драма” була заборонена цензурою, а дві інші — “Народничество в
Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта
Гауптмана” — не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал
ліквідовано.
Більшість своїх статей для “Жизни” Леся
Українка писала в Мінську біля смертельно хворого С.
Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної
туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій
вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями
вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору
людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь
свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий
вінець...”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і
широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). С.
Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь
додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші
— цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси
відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.
Пережита
особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і
Леся Українка їде на Буковину, далі — Гуцульщину рятувати
підірване здоров'я. В 1902р. у Чернівцях з ініціативи
студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить
третя збірка її поезій — “Відгуки”. Вона складається з циклів
“З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і
драматичної поеми “Одержима”.
У 900-х рр. міцніють
зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою
товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і
марксистської літератури, перекладом праць теоретиків
соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням
у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121
брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної
партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”,
“Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога
кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К.
Маркса, п'ять — Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса
та ін.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому,
що вона одночасно плідно працювала в різних літературних
жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її
поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”,
“Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до
оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся
Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища
світової літератури — “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн”
Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка
належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона,
Конопніцької, Ади Негрі. З метою популяризації української
літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для
перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская
речь” у Ростові-на-Дону в 1903 — 1905 рр. вийшли в її
перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі
винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”,
“Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки
відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до
відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових
особливостей.
Особливе місце у творчій біографії Лесі
Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в
народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про
велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці.
Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки.
Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові”
підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається
рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли
веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та
ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса
записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник
“Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум
видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка
стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у
1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з
Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових
пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко.
225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі
Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 —
1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф.
Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 —
1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії
українських народних дум”), які стали визначним явищем
світової фольклористики.
Через хворобу Лесі Українці
доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і
на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І
хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й
збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів,
зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її
творчості. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка
знайомить українського читача з цим краєм, його природою,
людьми. У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних
творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах
пісень”. 1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки.
Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані
1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.
Після поразки революції Леся Українка звертається до
соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі
“Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”,
“Практичний пан” та ін. — це критика ліберальної буржуазії,
лжедрузів народу.
В останнє десятиліття у творчості
Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час
було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили
нову сторінку в історії театральної культури. Поетичний
театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не
лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого
споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією
з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні
тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння.
Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896)
успіху не мала. Щось подібне — нерозуміння, глузування —
пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському
театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена
МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру
Леся Українка не мала.
На характер і тенденції
новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її
статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з
концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє
його еволюції. Функціональне призначення сюжетів притчового
характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й
античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в
прагненні письменниці художньо об'єктивувати духовну суть
філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем
свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В
катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909),
драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат
Мартіан” (1911)). Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала
тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У
пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в
1909р.
Визначним досягненням драматургії Лесі Українки
є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій
легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато
великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і
конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П.
Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні,
виступив із статтею, де заперечував доцільність самого
існування української культури, говорив про її нездатність
використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве
обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної
полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.
Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті.
Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі
страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все
частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали
картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова
пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.
Датовані 1913-м — останнім роком життя — твори свідчать, що
Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки
митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі
останньої драматичної поеми — “Оргія”. Свій ліро-епічний
триптих — “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”,
в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію
мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до
ювілейного збірника на його честь.
Леся Українка
померла 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі. Тіло
її перевезли до Києва і поховали на Байковому
кладовищі.
* *
*
http://100pudov.com.ua/
Леся
Українка в Умані - 22.02.11
110 років тому авторка
"Лісової пісні" зустрілась в Умані з німецьким
хірургом. "Здоров’я моє добре, т.є. я була трохи простудилася
після Уманя (тоді капосно було надворі!) захрипла сильно, але
то вже минулось, та й взагалі то було пусте, головно, що
припадків не було, може, через те, що настрій у мене
"повышенный" після розмови з Бергманом", – писала 110 років
тому своїй матері Леся Українка.
Грудень 1898 року був
не схожий на теперішній. У листі до свого друга Михайла
Павлика поетеса описує, що небо було холодним, низько
обвішаним сірими хмарами, безперервно сипало мокрим, лапатим
снігом...
Що ж змусило хворобливу жінку в таку погоду
вирушити у подорож? Як це не дивно, бажання
вилікуватися.
Вже багато років Лариса Петрівна Косач
(справжнє ім’я поетеси) боролася з важкою недугою –
туберкульозом кісток. Хвороба не відступала, і потрібно було
робити дуже складну операцію, але лікарі утримувалися від
цього радикального кроку, побоюючись негативних
наслідків.
На той час одним із світил медицини вважався
професор Берлінського університету Ернст Бергман (першим
застосував асептики для лікування інфекційних ран, його праці
стали основою для розвитку нейрохірургії). Наприкінці 1898
року він на запрошення однієї багатої родини відвідав Умань,
щоб оглянути хвору жінку і надати їй необхідну
допомогу.
Скориставшись моментом, Леся Українка
вирішила зустрітися з професором.
Відомо, що в Умані
жила сестра батька поетеси Олександра Косач, яку Леся називала
тітка Саша. Двоє синів Олександри Антонівни – Павло та Антін
Шимановські – в 1893–1900 роках навчалися в Уманському
землеробському училищі (яке за сторіччя розрослося до
сільськогосподарської академії). Але де саме зупинялася в
Умані поетеса – досі невідомо.
Взагалі, чоловік Лесі
Українки Климент Квітка вважав, що написати біографію Лесі
неможливо, бо вона жила життям громадським. Саме громадське
життя поетеси-революціонерки придумали для неї ідеологи,
послужники режиму, який загубив у таборах весь видатний рід
Драгоманових-Косачів.
Як відзивалася про зустріч з
професором Бергманом поетеса в листі до матері: "...Нема у
нього і сотої долі тієї важності, що у наших "світил". А
Михайлові Павлику вона написала: "Оце трапилося бачити свого
берлінського оператора, він згоджується мене різати, так що
тижнів через три я вже буду лежати на операційному столі. Така
перспектива мене зовсім не лякає, бо за нею є кращі
перспективи..."
Побоюватися хірургічного втручання у
Лесі були всі підстави. Захворіла вона майже одночасно з
написанням першого свого вірша – у десять років.
Про
причини хвороби згадує Лесина сестра Ольга: "…6 січня 1881
року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися, як святять
воду, і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як
тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога
права, що вона, незважаючи на те, що й тоді була дуже
терпляча, але плакала від болю".
Медики спочатку
вважали, що в дівчинки гострий ревматизм. Лікування ваннами,
мазями, травами не дало очікуваного результату. Біль перейшов
у руки.
Перша дуже складна операція,
зроблена восени 1883 року, виявилася невдалою. Рука поетеси на
все життя залишилася покаліченою. Для дівчинки, яка змалечку
грала на фортепіано, це було трагедією.
Відразу після
повернення з Умані до Києва Лариса Петрівна почала збиратися
до Німеччини. Розпитувала у знайомих про Берлін, про життя у
німецькій столиці, замовила собі нову сукню.
26 січня
професор Бергман прооперував хворий суглоб правої ноги
27-річної українки. На батьківщину вона повернулася майже
через півроку, у червні 1899-го. Хвору поетесу в Берліні
доглядали по черзі мати і сестра Ольга.
Завдяки
зустрічі з професором Бергманом Лесі Українці вдалося лише
трохи зупинити хворобу. Як зазначала сама поетеса, у
дев’ятнадцять років, у вірші "Contra spem spero" ("Без надії
сподіваюсь"):
Ні, я хочу крізь сльози
сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки
сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!
Вона
сподівалася... Всі надії на повне видужання виявилися
марними.
Третю операцію медики робити не наважилися.
Але завдяки виконанню їх рекомендацій Лариса Косач прожила 42
роки. Померла вона в грузинському місті Сурамі 1 серпня 1913
року в оточенні рідних і друзів. Через кілька днів її поховали
у Києві на Байковому кладовищі.
* *
*
Підготував: Віталій ЛАТИШЕВ Джерело:
"Прес-Центр" http://pres-centr.ck.ua/
На
Ковельщині відбувся обласний конкурс читців поезії Лесі
Українки - 21.02.11
13 лютого, у
літературно-меморіальному музеї Лесі Українки, в селі
Колодяжне Ковельського району, відбувся обласний конкурс
читців «Мій любий краю».
Захід традиційно проходив в родинному гнізді Косачів, що
надихає читців до відкритості, щирості, осмислення сутності
потужного слова-образу геніальної поетеси, – інформує
прес-служба Волинської ОДА.
Конкурсні змагання, в яких
взяли участь 49 читців із усіх районів і міст області
відбувалися у трьох вікових категоріях. Продемонстровано
високу майстерність виконання, широку репертуарну палітру,
артистизм, сценічну культуру. Переможцями конкурсу стали Анна
Гайдук та Олена Лисюк із Горохівського РНД
«Просвіта».
У Ковельському міському народному домі
«Просвіта» відбувся обласний огляд-конкурс
народно-інструментальної музики «Калинова сопілка», у якому
конкурсі взяли участь 33 колективи та 570 виконавців. Перемогу
здобув народний аматорський оркестр народних інструментів
«Тоніка» Камінь-Каширського районного будинку
культури.
Організатори творчих заходів – управління
культури і туризму облдержадміністрації, Навчально-методичний
центр культури Волині, відділи культури та Ковельської
райдержадміністрації та міськвиконкому.
Луцькі студенти з доброї волі влаштовують
літературно-музичні вечори. ФОТО -
21.02.11
До міжнародного дня рідної мови у
Волинському державному училищі культури і мистецтв імені Ігоря
Стравінського студенти та викладачі провели
літературно-музичний вечір «Це мова мене
вибирає...»
Такі літературно-музичні вечори в
училищі є традиційними. За словами викладача української та
зарубіжної літератури Наталії Палюх, ініціативу в проведенні
подібних зустрічей виявляють студенти.
«В нас цей захід проводиться з доброї волі.
Вони самі, бажаючі, хто хоче читати вірші, якісь номери свої
пропонують. І все разом, щоб нікого не обтяжувало, щоб все
було природно, і всі отримали задоволення. Без обтяжливості і
без насилля», - розповіла викладач.
Під вечора
студентам під гітарний акомпанемент розповідали історії
кохання Лесі Українки і Тараса Шевченка та декламували їхні
вірші. Також розповідали байки, у яких висміювались ті, хто не
знають своєї мови та згадували українських діячів, які зробили
великий внесок для розвитку та популяризації української
мови.
Тріо дівчат-бандуристок виконали композицію
«Маки» та зірвали аплодисменти усіх присутніх. Студентки
режисерського відділу декламували уривки з поем Лесі Українки
та своєю правдивою грою деяких присутніх пробивали до
сліз.
Луцькі третьокласники привітали рідну мову зі святом
- 21.02.11
Юні читачі центральної бібліотеки, а це –
учні 3-А класу загальноосвітньої школи №17, були учасниками
свята «Мово рідна, ти життя народу», яке провели працівники
дитячого сектору Валентина Мельник та Ірина
Гулюк.
У виконанні дітей прозвучали поезії про
рідну мову Олександра Олеся, Дмитра Білоуса, Павла Тичини,
Володимир Сосюри, Іван Малковича та інших авторів.
Діти
виявилися хорошими знавцями українських прислів’їв, приказок
та скоромовок, їхня ерудиція проявилася в участі у вікторинах,
іграх та розгадуванні загадок. Звучали українські народні
пісні у виконанні юної бандуристки Яни Миляшкевич, гуморески
Павла Глазового читав Владислав Мельник. А учениця 3-А класу
Діана Міцевська співала колискову на слова Лесі
Українки.
Насамкінець завідувачка відділом
обслуговування Олена Карпман ознайомила учасників заходу з
виданнями, які представлені на бібліотечній виставці «Мова –
це душа народу, в ній багатство всього роду».
У
Ковелі півтисячі музикантів та вокалістів зібралися на
«Калинову сопілку» - 20.02.11
У Ковелі відбувся обласний
огляд-конкурс народно-інструментальної музики «Калинова
сопілка». Цьогорічний форум присвячений 140-й річниці від дня
народження Лесі Українки. Його учасниками були приблизно 500
музикантів та вокалістів із різних куточків Волині. Про це 16
лютого повідомило Волинське телебачення.
Понад
тридцять творчих колективів та майже 500 музикантів – формат
«Калинової сопілки» завжди вражав масовістю учасників та
жанровою різноманітністю музичних творів.
Учасників
фестивалю привітали представники обласної та міської влади.
Начальник управління культури та туризму Волинської ОДА
Володимир Лисюк пригадує, що 21 рік тому конкурс
започатковували саме для популяризації інструментального жанру
народної музики. «Сьогодні враження дуже хороші. Високий
рівень. Дуже гарно показали себе оркестри народних
інструментів дитячих шкіл естетичного виховання», – додав
він.
І журі, і глядачі у залі ковельської «Просвіти»
емоційно реагували на кожен виступ аматорів сцени. Чимало
колективів показали високий рівень виконавської майстерності
та підготували цікавий репертуар.
Загалом переможців
визначили у семи номінаціях. Володарем гран-прі цьогорічного
фестивалю стан народний аматорський оркестр народних
інструментів «Тоніка» Камінь-Каширського РБК.
Учасники
мистецького форуму також вшанували пам'ять Лесі Українки та
поклали квіти до пам’ятника поетесі у центрі Ковеля.
Заходів iз нагоди 140-річчя від дня народження Лесі
Українки на Волині більше, ніж по всій Україні -
20.02.11
На Волині
передбачено низку заходів, присвячених пам’яті відомої
поетеси. Про це йшлося, 18 лютого, під час засідання
регіональної ради гуманітарного розвитку.
Заступник начальника управління культури
ОДА Василь Ворон проінформував присутніх про те, що на Волині
2011 рік оголошений Роком Лесі Українки. Відповідно,
планується провести низку заходів, що будуть присвячені
140-літтю від дня народження Лесі Українки та 100-річчю з часу
написання драми-феєрії «Лісова пісня».
У день
народження поетеси, 25 лютого, у Колодяжному відбудеться
науково-практична конференція. У Луцьку проходитиме урочиста
академія, Всеукраїнський конкурс хорового мистецтва імені Лесі
Українки. Окрім того, 25-26 лютого на Волині виступатимуть
колектив Донецького театру опери й балету та акторів
Національного академічного драматичного театру імені Івана
Франка. На думку Ворона, «така кількість заходів дасть змогу
кожному взяти щось для себе з творчості поетеси». Восени
відбудеться фестиваль вистав за п’єсами Лесі
Українки.
Заступник голови облдержадміністрації
Олександр Курилюк зазначив, що кілька днів тому, на засіданні
Верховної Ради, Волинь було відзначено, за активну роботу. «У
нас більше заходів присвячених вшануванню пам’яті Лесі
Українки, ніж по Україні в цілому», – заявив він.
Сценарій «Я маю в
серці те, що не вмирає…»(До дня народження Лесі Українки) -
20.02.11
Мета: ознайомити дітей з творчістю Лесі
Українки; виховувати любов до Вітчизни, рідного слова,
розвивати пам’ять.
Обладнання: портрет поетеси, рушник,
свічка, підсвічник ваза із квітами, стіл застелений
скатертиною.
1.
Ти себе українкою звала, І чи
краще знайти ім’я Тій, що радість в муках сіяла, Як
вітчизна велика твоя!
2.
Вся ти - трепет, вогонь
ідеал, Вся ти віра, єдина струна, І хто знає співця
Антея – Той тебе у ньому пізна!
3.
Йти на
зустріч бурям і зливам, Буть одній – як велика
рать. Жить в нещасті життям щасливим, Муку творчістю
перемагають.
4.
Шевченко, Франко, Леся Українка
– Люди з великим людським серцем і Розумом, з героїчною
силою духу. У них є чого повчитися не тільки
українцям! 5. Геніальна донька України – Лариса Петрівна
Косач-Квітка писала: На шлях я вийшла ранньою весною І
тихий спів несмілий заспівала. Горить моє серце, його
запалила Гаряча іскра палкого жалю.
6.
В її
речах слова котились, наче хвилі, Мов сльози по її
замучених братах, В вінку, здавалось, блідли квіти
білі, І в’янули слова журливі на устах. Шумів зелений
міст, а голос той коханий Про волю золоту співав мені,
- В вінку мінився злотом ряст весняний, І золотим дощем
лились пісні…
7.
Мріє, не зрадь! Дай мені
крила Свої, хочу їх мати сама, Хочу дихать вогнем, хочу
житии своєю весною, А як прийдеться згинуть за теє
дарма.
8. Усе коротке життя Лесі Українки було сповнене
такогог творчого горіння, такої самозабутньої жадоби роботи,
зроблено в галузі літератури так багато, що досягнутого
вистачило б на життя кількох.
9.
Дарма! Нехай
умру, та думка не вмре! В таке безсмертя й я привикла
вірить. Я честь віддам титану Прометею, Що не творив
своїх людей рабами, Що просвітив не словом, а
вогнем, Боровся не в покорі, а завзято.
10. Час був
такий, що поезія повинна була дзвонити у великі дзвони, бити
на сполох. Цю історичну роль в українській поезії початку ХХ
століття виконала Леся Українка.
Мужність, незламна
воля, пристрасність переконань і бойовий темперамент – така
Леся Українка, полум’яний борець за свободу людської думки, за
визволення батьківщини.
11.
Геть те, думи, ви
хмари осінні, Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю,
в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь
сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії
таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи смутні! Я на гору
круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи
вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать. Так. Я буду
крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без
надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи
сумні!
(Звучить мелодія)
12. «Хто має силу
ходити по гострім камінні, – пише поетеса, – той завжди
перейде по ньому до чогось високого, до вищого, ніж звичайно
можна дійти рівними та гладкими стежками». Такою була вона
сама.
Пісня «Вишиванка»
13. Служіння людям
великими та малими ділами сповнювало Лесю Українку почуттям
радості. Але в особистому житті у неї було багато страждань.
Хіба можна кинути людину, яка простягнула руку, благаючи
порятунку? Бажаним другом, щирим порадником, клопітливою
доглядальницею стала Леся для Сергія Мержинського. Відданість,
сила і глибина почуттів, ніжність і повага єднали їхні душі.
Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за
близьку людину: «Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Любий мій
друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама тепер,
коли я знаю інше життя?»
14.
Ти хотів би квіток
на дорозі моїй? Нащо сипати їх попід ноги? Хай живуть
вони в ніжній красі чарівній – Я сама їх знайду край
дороги. До маленьких, низеньких сама нахилюсь, До
високих очима докину, Обережно та ніжно лицем
притулюсь, Стрівши в білім убранні тернину. Будуть
шарпати одіж суворі гілки І скривавлять колючками
руки, Та гілкам не поможуть лагідні квітки, Ні, вони
нагородять за муки. Та й за віщо б ті квіти карали
мене, Я ж не буду їх рвати руками,
15
Устам
говорять: “ Він навіки згинув!” А серце каже: “ Ні він не
покинув!” Ти чуєш, як бринить, струна якась Тремтить –
бринить, немов сльоза тремтяча? Тут в глибині, і б’ється
враз зі мною: “ Я тут, я завжди тут, я вся з
тобою!” Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи
хто мені стискає дружньо руку, Чи любая розмова з ким
ведеться, Чи поцілунок на устах озветься, Струна бринить
лагідною луною: “ Я тут, я завжди тут, я вся з
тобою!”
16
І кожний раз, як стане він
бриніти, Тремтить в моєму серці тії квіти, Що ти не хтів
їх у труну сховати, Тремтить і промовляють враз зі
мною: “ Тебе нема, але я все з
тобою!”
17
Стій, серце стій! Не бийся так
шалено Вгамуйся, думко, не літай так буйно!” Не бий
крильми в порожньому просторі. Як я умру, на світі
запалає Покинутий вогонь моїх пісень, І стримувальний
пломінь засіяє, Вночі запалений, горітиме у
день.
18.
Хіба жила на світі ще така жінка, в
серці якої поєдналися б така мужність, така
чесність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і
відданість народові та Батьківщині. Ні, другої такої на
світі не було.
19. Життя Лесі Українки – це подвиг
митця, один із тих подвигів, що підносять людину в очах
сучасників, робить її нетьмарною зіркою в очах
потомків.
20. Життя краяло поетесу глибоко і дошкульно.
Колискова Лесина сопілка ридала “потоками сліз нестримання,
ранкових, що рвались з глибини самого серця”.
Та вона
вміла стримувати “хвилю ридання гарячу.”
21. Якщо треба
назвати Лесин твір, в якому найповніше виражені всі риси
обдарування і неможливо відокремити музику від поезії і
філософської глибини, то це – “Лісова пісня”. Це “пісня
пісень” української драматургії, це дивоцвіт, сповнений віри в
перемогу високої мрії, справжнього гармонійного
життя.
“Лісова пісня” – буяння розкішної поетичної
фантазії, натхненні гілки на честь рідної
землі.
(Мелодія)
22.
Сумує й тужить, мов
душа сопілка, І Мавку викликає край села, Шепоче вітру,
мов сестриця, гілка, Любов і пам’ять – вічні два
крила.
23.
Поетеса до останньої хвилини свого
життя була переможцем над стриманою недугою, до останньої
хвилини зберегла великий дух, видатні свої
сили.
24.
Світ опускався на коліна, Камінний,
вік хилився ниць, І прилітала Україна До мертвих Лесиних
зіниць.
25.
Над всі недолі та потали, Над
страсті всі та над бої Безсмертя Лесине вростало В
народ, що народив її.
25.
І квола невисока
жінка Лице підводила бліде, Народжувалась Україна Для
світу, що над смерть гряде.
Технології
"Здоров’я моє добре, т.є. я була трохи простудилася
після Уманя (тоді капосно було надворі!) захрипла сильно, але
то вже минулось, та й взагалі то було пусте, головно, що
припадків не було, може, через те, що настрій у мене
"повышенный" після розмови з Бергманом", – писала 110 років
тому своїй матері Леся Українка.
Захід традиційно проходив в родинному гнізді Косачів, що
надихає читців до відкритості, щирості, осмислення сутності
потужного слова-образу геніальної поетеси, – інформує
прес-служба Волинської ОДА.
Заступник начальника управління культури
ОДА Василь Ворон проінформував присутніх про те, що на Волині
2011 рік оголошений Роком Лесі Українки. Відповідно,
планується провести низку заходів, що будуть присвячені
140-літтю від дня народження Лесі Українки та 100-річчю з часу
написання драми-феєрії «Лісова пісня».
Мета: ознайомити дітей з творчістю Лесі
Українки; виховувати любов до Вітчизни, рідного слова,
розвивати пам’ять.
