Зі святом
вас Хрещення Господнього (Богоявлення, Водохреща)! Це свято
встановлено в пам’ять хрещення Ісуса Христа Іоанном
Хрестителем в річці Йордан, під час якого, згідно з
Євангелієм, на Ісуса зійшов святий Дух у вигляді голуба
(звідси назва Богоявлення). Раніше Богоявленням вважалася інша
подія – пришестя Христа, яке сьогодні відзначають як Різдво
Христове...
Зима в Музеї біля с.
Пирогів. Пісня Тріо Мареничів.
--
"Налетіли журавлі" (Naletily
zhurvali - Cranes flew on) - Ukrainian folk song by Trio
Marenych (Marenichi) from Lutsk, Ukraine. Українська народна
пісня у виконанні Тріо Мареничів з м. Луцьк.
Тріо Маренич: Несе Галя воду
(Halia carries the water), one of the most known and popular
Ukrainian folk songs performed by beautiful voices in
Ukrainian language. Популярна та широко відома народна
українська пісня.
12-річна Тетянка
Мацюк потребує допомоги -
19.01.11
До Вас звертається з проханням мати
12-річної Тетянки Мацюк. Я Вас дуже благаю, молю – доможіть
врятувати мою дитину! Моя дівчинка чекає вдома на пересадку
кісткового мозку.
Діагноз лікарів приголомшливий -
нічна параксизмальна гемоглобинурія в асоциації з апластичною
анемією. Йде ураження кісткового мозку, а саме стовбурової
клітини, яка є фактично родоначальником всіх кровотворних
клітин. Цей діагноз практично є несумісний з життям
дитини.
Лікарі одразу казали, що мою доньку врятує
операція з пересадки кісткового мозку. Цієї весни хвороба
почала прогресувати, ще з'явилися й ускладнення – проблеми з
нирками.
Ми зробили типування крові в Кракові, ніхто з
рідних не підійшов як донор, ні мама, ні тато, ні брат. Єдиний
варіан, який може врятувати нашу дочку це трансплантація
кісткового мозку від неспорідненого донора. Таку операцію в
Україні не роблять. Ми знайшли клініку за
кордоном.
Ізраїльська клініка Хадасса погодилася взяти
нас на лікування, і виставила рахунок - пошук неспорідненого
донора 10 887 євро, ТКМ 108 862 євро.
Мій чоловік та я
у відчаї, свій "резерв" вже давно вичерпали.
Просимо
всіх небайдужих, допоможіть врятувати нам дочку! Допоможіть
зібрати кошти! Для нас це нереальна сума, досі страшно її
вимовляти в слух.
З повагою, мати Тетяни
Мацюк. Мама - Мацюк Марія, тел. 098-490-57-66,
0342262355
Реквізити для надання допомоги у
гривні:
Одержувач: Приватбанк Найменування
банку: Приватбанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО:
305299 ЄДРПОУ: 14360570 ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: поповнення
картки №6762462052660377 благодійна допомога на лікування
дитини
Реквізити для надання допомоги у доларах
США:
BENEFICIARY Mariya Matsyuk ACCOUNT 4405
8850 1640 3229 BANK OF BENEFICIARY Privatbank
Dnipropetrovs'k, Ukraine SWIFT CODE
PBANUA2X
INTERMEDIARY BANK JP Morgan AG Frankfurt/Main,
Germany SWIFT CODE SHASDEFX CORRESPONDENT ACCOUNT 623
160 5145
Адреса для грошових
переказів:
76006 Івано-Франківськ, вул. Стуса,
буд.7, кв.40 Мацюк Марія Петрівна
При здійсненні
грошового переказу прохання проінформувати нас зручним для вас
способом!
РІСУ - Релігійно-інформаційна служба
України, http://risu.org.ua/ua/
Cвято Водохреща -
19.01.11
19 січня 2010 року
на водоймищі міста Куп’янська (р. Оскіл) проходив масовий
захід за участю християнських релігійних громад міста з
відзначення великого християнського свята Богоявлення-Хрещення
Господнього.
Захід відбувався у формі богослужіння та
обряду Водохреще православної релігійної організації, за
участю о. Анатолія (свято-Миколаївський храм УПЦ) з приблизною
кількістю учасників обряду близько 1500 чол.
* *
*
Міськвиконком "Українські міста в
інтернеті" http://cityukraine.info/
19
січня Богоявлення святкують за юліанським календарем -
19.01.11
УКРАЇНА — Свято Богоявлення, яке в
народі називають ще Водохрещенням, за Юліанським календарем
відзначають 19 січня (6 січня — за Григоріанським), воно
завершує цикл Різдвяних свят. Йдеться про хрещення Ісуса
Христа в ріці Йордан, під час якого Христос об'являє себе як
Месію і Спасителя. Про це свідчить при Хрещенні, як каже
Євангеліє, сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій
любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить Святий
Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить також Іван
Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи
світу забирає» (Йо. 1, 29).
Свято Богоявлення у перші
віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох
подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його
божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців,
Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження
хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як
стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба
розуміти у множині, бо вона означає празник святих
Богоявлінь.
Разом з празником Пасхи та Зіслання Святого
Духа, празник Богоявлення належить у Східній Церкві до
найдавніших. Його почали святкувати в кінці II або на початку
III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент
Олександрійський (+ 215). В Апостольських постановах, творі IV
століття, про цей празник сказано: «Нехай празнують празник
Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке
свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині,
вказуючи на Христа». Про подію Богоявлення у III столітті
говорять у богослуженнях святий Іпполит Римський (+ к. 235) і
святий Григорій, Неокесарійський Чудотворець (+ 270), а в IV
ст. в дні цього празника святий Григорій Богослов, святий Йоан
Золотоустий, святий Григорій Ниський, святий Августин та інші
Отці Церкви мали гарні духовні науки.
«Празник
Господнього Хрещення показує нам одну з найбільших і
найглибших правд нашої святої віри — таїнство Пресвятої
Трійці. При Христовім Хрещенні об'явилася Пресвята Тройця, яка
посвідчила про Його божество. На третьому часі в навечір'я
празника читаємо: "Тройця, Бог наш, себе сьогодні нероздільно
явила, бо Отець об'явленим свідоцтвом заявив споріднення. Дух
же у голубиному виді зійшов із небес, Син свою пречисту голову
склонив Предтечі і хрестившись, визволив людей із неволі, бо
Він чоловіколюбець"», — пише о. Катрій.
Перед празником
Господнього Богоявлення у богослуженнях говориться: «Вифлеєм
залишивши, преславне чудо, спішімо до Йордану душею гарячою і
там побачимо страшне таїнство" (Світилен утрені з 3
січня).
З празником Богоявлення тісно пов’язане Велике
або Йорданське Водосвяття.
У Східній Церкві є два
способи освячення води: велике і мале водосвяття. Мале
водосвяття використовують з різних нагод, зокрема в день
храмового празника. У Греції, наприклад, є звичай освячувати
воду малим освяченням кожного місяця.
Велике або
Йорданське Водосвяття відбувається два рази в році: в
навечір’я і в день празника Богоявлення.
Історики
вважають, що перші подібні чини були пов'язані з хрещенням
оглашених. Упершому тисячолітті в практиці Східної Церкви
було тільки одне Йорданське Водосвяття, а саме в Навечір'я
празника. Про це говорять Типікони і старовинні бібліотеки
Єрусалима та Константинополя.
А від ХІ століття
приходить звичай освячення води два рази. Типік руського
Андріївського Скиту на Афоні з ХV століття говорить про два
освячення - напередодні і в день свята.
Пояснено
практику тим, що в Навечір'я водосвяття вважається символом
колишнього хрещення оглашених, а водосвяття в день празника
уже відбувається в пам'ять про Христове хрещення в ріці
Йордані.
Від ХІІІ сторіччя чин Водосвяття стає щораз
більше наближеним до сьогоднішнього. Впродовж наступних двох
століть чин водосвяття набирає сучасного вигляду. Про
Йорданське водосвяття на наших землях згадує Іпатський Літопис
під 1148 р. і називає його «Водохрищі». Служебник митрополита
Кипріяна (†1406) вже подає чин Йорданського Водосвяття, який
використовуємо сьогодні.
Від найдавніших часів Церква
вважає освячену Йорданську воду великою святістю та приписує
їй чудодійну силу для душі і тіла.
У проповіді на
празник богоявлення св. Іван Золотоустий пише: «У цей празник
опівночі всі, зачерпнувши води, приносять її додому та
зберігають увесь рік... І діється дивне явище: та вода у своїй
істоті не псується від довготи часу...»
Часто
Йорданське Водосвяття відбувається на ріці, якщо в цей день —
великий мороз та є крига, то прорубують ополонку у вигляді
хреста. Вірні можуть скупатися в освячених водах
ріки.
У навечір'я Богоявленн, за традицією, родини
збираються за столом вечеряти, ця вечеря називається в народі
«Голодна кутя» (перша — «Багата кутя» — на Святвечір 6 січня,
друга — «Щедра кутя» — в навечір'я обрізання Господнього).
Родичі та знайомі відвідують одні одних у ці дні, звіщаючи
радісну подію, зокрема і через щедрівки та колядки.
* *
*
РІСУ - Релігійно-інформаційна служба
України, http://risu.org.ua/ua/
„Цей
прообраз, що і нині вас спасає, — хрещення. Це не позбуття
тілесної нечистоти, а прохання до Бога доброго сумління через
воскресіння Ісуса Христа” -
18.01.11
19 січня за Григоріанським календарем (6 січня —
за Юліанським) Православна Церква в Україні відзначає свято
Богоявлення Господнього, яке в народі називають Водохрещенням.
Про особливе значення цього свята розповідає постійний гість
редакції, прес-секретар Київської Патріархії, ігумен Євстратій
(Зоря).
Це велике християнське свято, одне з
найважливіших в Православ’ї, має в собі три головних аспекти,
які пов’язані: з Хрещенням Господа нашого Ісуса Христа, водою
якою це хрещення відбувалося і явленням Бога відразу в трьох
іпостасях – Отця, Сина і Духа Святого.
Хоча це свято
співвідноситься з певними реальними подіями давнини, проте,
крім історичного, найголовнішим для нас у цей день має бути
усвідомлення його морально-духовного значення. Це також добра
нагода ще раз проаналізувати своє духовне життя, задати собі
запитання: Чи свідомо ми прийняли таїнство хрещення? Чи
виконуємо ті обітниці, які дали Господу? Чи християни ми
тільки за буквою, чи – дійсно діти Нового Завіту?
— Свято Водохреща, як його називають в
народі, або свято Богоявлення, чи Хрещення Господнього, —
розповідає о. Євстратій, — має дуже велике значення для
кожного християнина. Це свято називається Богоявленням, тому
що в цей день вперше Бог явився людям відразу у трьох особах:
вся Пресвята Трійця явила Себе людям – Син Божий прийшов на
річку Йордан, щоб христитися від Іоанна, Отець засвідчив Його
синівство Своїм голосом, сказавши „це Син Мій улюблений, Його
слухайте”, а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від
цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його
проповідь. Бо до цього часу Він не проповідував і очікував
того моменту, коли має це зробити за волею Свого Небесного
Отця.
В цьому дні з’єднуються декілька аспектів,
важливих для духовного життя кожної віруючої людини. В першу
чергу, це те що Бог явив Себе Сам, як Трійцю, засвідчивши, що
Він є Єдиний, але в трьох Особах. По-друге, Господь особисто
засвідчує синівство Ісуса Христа, що Він є Його Син Улюблений
і що ми маємо слухати Його слова і виконувати їх, що Сам Отець
Небесний послав Його до людей, щоб спасти їх.
Також в цей день відбувається освячення
фізичної основи всього живого на землі – води. Тому що без
води життєві процеси на землі практично неможливі. Людина,
тварина, рослина, найдрібніші живі істоти – всі так чи інакше,
послуговуються водою, як хімічною сполукою, і тому справедливо
її називають фізичною основою земного життя. І ось в церковних
піснеспівах в цей день проголошується освячення „вод єства”,
тобто вся водна стихія освячується Ісусом Христом на свідчення
того, що Він, як Спаситель, прийшов спасти не тільки саму
людину, але все творіння – весь світ. Бо як все творіння земне
через гріх Адамів почало страждати і мучитись і Сам Господь,
коли виганяв його з Раю, промовив: „через гріх твій проклята
земля”, то таким чином через другого Адама – Ісуса Христа
приходить благословення не тільки для людей, але і для усього
світу – всієї природи. Саме тому ще в Старому Завіті було
встановлено, що очищення кожної людини має відбувається через
воду. Якщо людина ставала духовно нечистою, то вона мала
омитися і через цю дію очиститися. Очищення також відбувається
через окроплення водою. Все це було прообразом
хрещення.
— Спаситель, як Син Божий, не мав гріха і
Йому не потрібно було очищення. Чому ж тоді і Він хрестився в
річці Йордан?
— Хрещення Господа нашого Ісуса
Христа – є прообразом хрещення для кожного з нас. Так, Йому не
потрібно було христитися на відпущення гріхів, бо Він Сам
ніякого гріха не вчинив. І тому Іоанн Хреститель дивується і
говорить: „Господи, я повинен хреститися від Тебе, і чи Тобі
йти до Мене?”, а Спаситель відповідає: „Допусти це тепер, бо
так годиться нам виповнити усю праведність”.
Для нас хрещення – це друге народження.
За словами Спасителя той, хто не народиться від води і Духа,
той не може увійти в Царство Небесне. У самому чині таїнства
хрещення, коли читаються молитви, то серед цих молитов
згадується про те, що хрещення – це подоба смерті і
воскресіння. Хрещення за канонами, за традиціями має
відбуватися через занурення. В давнину це був повсюдний
звичай, який зараз використовується менше. Це не означає, що
через поливання чи окроплення водою таїнство хрещення не
відбувається. Бо, власне, це є символом, а хрестить не вода, а
Сам Господь Духом Своїм. Але саме занурення символізує –
смерть. Коли людина повністю занурюється у воду, вона
символічно помирає для цього світу, а коли знову виходить з
води, вона оживає, воскресає для життя вічного.
—
Цей день урочисто святкується Церквою. В чому особливе
значення цього свята? Що означає прийняття таїнства хрещення
для кожного з нас? Чому освячується вода?
—
Хрещення омиває первородний гріх. Первородний гріх – це не
наша спокута того гріха, який вчинив Адам, але та, можна
сказати, спадкова гріховна хвороба – потенційна схильність до
гріха, яка, подібно генетичним вадам, через нашу єдність з
Адамом, передається від покоління до покоління. І не може від
нечистого народитися чисте. І от оцю вроджену схильність
хрещення змиває. Закладається фундамент нового життя нової
особистості. Коли людина охрещується, вона стає новою, чистою
від гріха. І вже диявол не має над нею абсолютної влади, але
тільки ту, яку людина сама дає йому. Ось чому цей день такий
важливий для нас, християн.
Ми
в цей день отримали одкровення про троїчність Божества,
впевнилися через Боже одкровення в синівстві Ісуса Христа, в
цей день освятилося єство вод, цей день поклав початок
спасительній проповіді Господа нашого Ісуса Христа – тому цей
день так урочисто святкується. В цей день освячується вода в
джерелах, колодязях, якихось ємностях. І люди цю воду дуже
шанують і зберігають. І те, що цей день дійсно благословенний,
засвідчується чудом, яке повторюється вже сотні років. Ще в
требнику Петра Могили, який жив в першій половині ХVІІ
століття, ми знаходимо описи тих чудес, які відбувалися з
йорданською чи хрещенською водою. Вона залишається, незалежно
від того де набрана, з добрими властивостями дуже тривалий
час. Є випадки, коли така вода зберігається і п’ять, і вісім,
і навіть 10 років. Це також залежить від способу духовного
життя, яке ведуть люди в тому домі чи в тій родині, де ця вода
зберігається. І тому в цей день люди приходять набрати води,
щоби освятитися нею, покропити своє житло, зберегти цю воду до
наступного Водохреща. Є багато тих, хто навіть омиваються в
цей день у водоймищах. І я знаю з досвіду своїх знайомих, що
це не викликає ніяких захворювань, навіть при тому, що люди не
мають якоїсь особливої підготовки загартування, а просто саме
в цей день у них виникає бажання омитися у хрещенській воді.
Вони не відчувають не тільки ніякого погіршення здоров`я, а
навпаки його покращення.
Свято Водохреща завершує цикл
свят – святих днів або святок, які починаються від Різдва. Це
не випадково, тому що в давнину ці два свята – свято
народження Ісуса Христа і свято Богоявлення, хрещення
Спасителя в річці Йордан відзначалися в один день під назвою
Феофанія (Богоявлення). Але вже в ті давні часи, через те, що
з`явилися єретики, які проповідували, що Ісус Христос
народився як звичайна людина, а Божество на Нього зійшло під
час хрещення, було вирішено ці два свята розділити в часі.
Святкування Різдва було перенесено на 25 грудня за старим
стилем, а святкування Феофанії (Богоявлення) залишилося 6-го
січня за старим стилем, як воно святкується і зараз.
Наприклад, Вірменська Церква, яка після Третього Вселенського
Собору є самостійною, але зберігає дуже давні традиції і
звичаї, не святкує два окремих свята. Тому і чини Богослужіння
дуже подібні у свято Різдва і Богоявлення, і весь цей час
вважається днями святими.
Ми вшановуємо ці дні як такі,
які наближають нас до Бога, нагадуючи нам про наші
християнські обов’язки. Після їх завершення ми з нетерпінням
чекаємо часу, коли знову через рік в наші домівки прийде
радість свята Різдва, свята святого Василія, радість свята
Богоявлення.
* *
*
Розмову вів Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ
(Укрінформ) — Ікона з офіційного сайту УГКЦ — Світлини
Петра ДІДУЛИ: Йорданське водосвяття на Бойківщині (19 січня
2006 року) http://risu.org.ua/ua/i
Собор св. Івана Хрестителя, «найбільшого з-поміж
народжених від жінок», відзначають 20 січня за Юліанським
календарем - 17.01.11
УКРАЇНА — Наступного дня після святкування
Богоявління — 20 січня за юліанським календарем, Східна Церква
святкує Собор св. Івана Хрестителя, віддаючи йому шану за те,
що він хрестив Господа Ісуса Христа. У народі кажуть: «Іван
Предтеча бере свята на плечі», оскільки завершується цикл
різдвяних свят.
Іван Хреститель народився в сім'ї
священика Захарії та Єлисавети, родички Богородиці, коли вони
були у похилому віці й вже не сподівалися на потомство. Він
був посланий Богом, щоб приготувати вибраний народ до визнання
Ісуса Христа Месією. «Він буде великим в очах Господніх» (Лк.
1, 15), — каже ангел до батька св. Івана Захарії, сповіщаючи
йому новину про те, що невдовзі у нього народиться
син.
Іван Хреститель, якого ще називають Предтечею,
своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад
богопосвятного життя. Він закликав людей до покаяння, кажучи:
«Слідом за мною йде сильніший від мене, що Йому я недостойний,
нахилившись, розв'язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив
водою, а Він хреститиме Святим Духом" (Мк. 1, 7-8).
За
відважне проповідування і напоумлення навіть безбожного царя
Ірода Іванові відрубали голову. Частина його святих мощей
похована у Севастії.
Культ Івана Хрестителя, зокрема у
Східній Церкві, — особливий. Він єдиний з усіх святих після
Богородиці, що має свій празник Зачаття і празник Різдва.
Впродовж церковного року у Східній Церкві відзначають 6
празників в честь цього святого: празник Зачаття (6 жовтня за
старим стилем/23 вересня за новим стилем), Різдва (7 липня за
ст. ст./24 червня за н. ст.), Усікновення Голови (11 вересня
за ст. ст/29 серпня за н. ст.), Перше і Друге Знайдення Голови
(9 вересня за ст. ст./24 лютого за н. ст.), Третє Знайдення
Голови (7 червня за ст. ст./25 травня за н. ст.) і Собор
святого після празника Богоявлення (20 січня за ст.ст.,7 січня
за н.ст.). У самому Євангелії наводяться слова Христа:
«Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було
більшого від Івана Хрестителя» (Мат. 11, 11).
О. Юліан
Катрій у книзі «Пізнай свій обряд» так характеризує постать
Івана Хрестителя: «Його особа поміж святими Старого Завіту
особливо визначна, незвичайна і геройська. Св. Іван Хреститель
це велетень духа, що стоїть на грані двох Завітів: Старого й
Нового. Він замикає пророків, а відкриває апостолів. Він не
тільки пророк, але й предтеча-вістун, христитель і мученик.
Він одинокий мав ласку христити того, що Його інші пророки
тільки предсказували та в дусі бачили. Він був очищений від
первородного гріха ще в лоні своєї матері».
* *
*
РІСУ - Релігійно-інформаційна служба
України, http://risu.org.ua/ua/
Сьогодні - щедра кутя, завтра - святкова коза! -
13.01.11
З 13 на 14 січня
усі українці відзначають Щедрий вечір і Василя, або Старий
Новий рік За церковною традицією 14 січня - свято Василя
Великого, день обрізання Господнього. Ісус Христос на восьмий
день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до
старозавітного закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після
виконання обряду дитині дали ім'я, провіщене архангелом
Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії —
Ісус.
Василь Великий — архієпископ Кесарій
Каппадокійський — народився в 330 році в Кесарії. Його родина
була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі.
Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях
аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе
своє майно біднякам й започаткував обитель для
ченців.
Після смерті єпископа Кесарійського, в цей сан
посвятили Василя. За часів розколу християнської церкви цей
святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема
допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення
та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не
злякався навіть погроз смертною карою, тому здобув славу
одного з найбльших і найвизначніших Отців
Церкви.
"Щедрий вечір"
Напередодні Нового
року (за старим стилем 13.01) в Україні відзначали Щедрий
вечір. Цим самим завершувався період "Святих вечорів", який
тривав з 6 до 12 січня, коли не годилося виконувати
господарську роботу (окрім догляду за худобою). Протягом цього
тижня люди влаштовували святкові застілля, ходили один до
одного в гості й обов'язково співали колядки.
У день 13
січня українці починали готуватися до нового циклу
різдвяно-новорічних свят. Господар ретельно прибирав все
обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня
готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і
чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба
сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до
хати.
Щедру вечерю 13 січня готували переважно
із скоромних страв: печеню, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з
салом, пироги, вареники з сиром. У деяких місцевостях України,
як і на Святвечір, на стіл ставили теж 12 страв, варили другу
щедру кутю, заправлену смальцем. На стіл ставили книші й
калачі та запалювали одну або три свічки.
Дівчата, як і
на Андрія (13 грудня), збиралися в гурти й проводили
різноманітні ворожіння (рахували внесені поліна чи прутики в
заборі, якщо парне число то на одруження, кидали через хату
чобіт, гасили в ополонці розпечену головешку дров і
т.п.).
"Меланка"
"Маланка" ("Меланка") —
традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою
він зобов'язаний св. Меланії, день якої за церковним та
юліанським календарем припадав на 13 січня. Ще у недалекому
минулому обряд був поширений на значній території
України.
За давньою традицією роль головного обрядового
персонажа - Маланки - грав хлопець, перевдягнений у жіночий
народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише
подекуди меланкували й дівчата.
Масковані учасники новорічної процесії
розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала
господиню, що все робить недоладно: б'є посуд, миє піч водою,
а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини
хати тощо. На початку ХХ століття ряжені розігрували справжні
театралізовані сцени. Традиційними персонажами дійства були
"Меланка", "Василь", "Жид", "Смерть", "Циган" та інші, в
залежності від регіону. ДАвнішим різновидом "Меланки" є
"Водіння Кози". Названий за головним персонажем — парубком,
перевдягненим козою (вивернутий кожух і дерев'яний макет
голови тварини). Центральним моментом ритуального дійства був
танець Кози, її "вмирання" і "воскресіння", що символізували
циклічний круговорот часу, прихід нового року
"Щедрування"
Щедрують ввечері 13 грудня.
Обрядових новорічних пісень — щедрівок (різновид колядок)
співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій
родині, були щедрівки дитячі, жартівливі,
пародійні.
Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла
ластівочка,
Стала собі щебетати, Господаря
викликати:
- Вийди, вийди, господарю, Подивися на
кошару,
Там овечки покотились, А ягнички
народились.
В тебе товар весь хороший, Будеш мати
мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова, В тебе жінка
чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла
ластівочка.
За гарне щедрування господарі обдаровували
гурт стравами з "щедрого" столу. В давнину - пирогами зі
свинини, оскільки вважалося, що Василь був заступником
свинного господарства.
"Сію, вію, посіваю - щастя,
радості бажаю!"
Головна людина на Василя (14 січня)
— перший посівальник. Перший посівальник — це перший
"полазник", який приносить до оселі щастя.
Відповідно
до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм
посівати небажано. Деякі господині не виносять із хати
"посівального сміття" від Свят-вечора до Нового року —
бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й
долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в
саду, спрямовуючи "чудодійний вогонь" на дерева, щоб добре
родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати — це,
мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього
поганого, що в новий рік із собою брати не варто.
Цього дня діти прокидаються дуже рано,
бо в них важлива справа — посівати треба. Народна традиція
велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до
чужих людей: "На здоров'я, на щастя, на Новий рік, щоб усе
родило краще, ніж торік, — жито, пшениця, усяка пашниця...
Дай, Боже!"
Потім дитина йде посівати до найближчих
родичів і найкращих друзів. Прослухавши посівальну пісеньку,
люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й
солодощами.
Новорічні легенди
З
новорічними вечором та ніччю українці здавна пов'язували
чимало чудесних переказів і легенд. Вважалося, що в зоряну ніч
місяць радиться із зірками та сонцем, а останнє розподіляє між
зорями душі новонароджених дітей. Особливо слід було бути
обережними поза домом, бо до третіх півнів духи води, лісу,
гори та яру влаштовують гуляння і можуть зашкодити необачним
подорожнім. Відьми в цю пору літають на місяць, щоб прогнати
туди старий рік, а потерчата можуть переслідувати своїх
бабок-пупорізок (тому останні мають при собі
різочки).
Перед світанком кажуть, можна побачити як
світяться-горять зачаровані гроші та сховані скарби, а
дух-Ладо й інші духи дому радяться перед "дорогою", бо
вдосвіта вони відлетять на небо разом із димом спаленого
Дідуха.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі
приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі,
а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й
щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи
позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути
радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято
сварок і намагались помиритись із всіма сусідами - адже, як
зустрінеш Новий рік, так і проживеш!
* *
*
За матеріалами Моє
Місто http://moemisto.com.ua/
Старий Новий рік -
13.01.11
Традиція
відзначати старий Новий рік у ніч із 13 на 14 січня виникла
після 1918 року, коли було введено нове літочислення. Колись
цей день припадав на 1 січня і називався днем Василя.
Для дівчат день Василя був досить
важливим, вважали, що ворожіння у цей день завжди збуваються і
що б не вийшло — так і буде. На день Василя відбувалися й
народні обряди свята. У язичеські часи Новий рік
відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення,
і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям
християнства на Русі візантійський календар почав потроху
витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня.
Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік
продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття
на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1
вересня. У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був
перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за
новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували"
ще 13 днів у році, які становили різницю між нашим
літочисленням й європейським.
Так утворилися два
святкування Нового року — за новим і старим стилем.
14
січня християни вшановували найменування Христа іменем Ісус
(що слід було робити на 8 день від народження дитини) та Св.
Василя Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської (IV ст.),
якого вважали покровителем землеробства. Тому основною
обрядодією цього дня було засівання осель українців збіжжям із
відповідними примовляннями.
Із самого ранку хлопці
(дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички й кишені
зерна (жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової
церковної відправи, починали засівати. Спочатку власну
домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і
сусідів: "Ой роди, Боже, жито - пшеницю, всяку пашницю!
Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На
щастя, на здоров'я, на Новий рік!". Господар щедро
винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й
грішми. Ходили інколи і цілі ватаги з козою та вертепом.
Годилося також у цей день віншувати Василів. А, загалом, це
свято проводили благоговійно з церковними або домашніми
молитвами.
Також у день "старого" Нового року Церква
відзначає пам'ять Святителя Василія Великого, архієпископа
Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї
своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв
святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де
362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в
пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого
обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов
та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар
зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався
про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок -
названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише
хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий
стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні
мощі Василія Великого було перевезено до Риму в
Італію.
Люди вважали, що на Новий рік до оселі
приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі,
а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й
щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи
позичали (окрім вертепу та посівальників). Всі намагалися бути
радісними, веселими і добродушними. Уникали на Новорічне свято
сварок і намагались помиритись з усіма сусідами - адже, як
зустрінеш Новий рік, так і проживеш!
* *
*
За матеріалами www.33channel.vinnitsa.com
та к.і.н., ст. наукового співробітника Інституту історії
України НАН України
Сьогодні свято Маланки (Щедрий вечір), а завтра
Василя (Старий Новий рік) -
13.01.11
Свято Маланки відмічають
напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня
за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою
(Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і
відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). На
відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають
багатий стіл, де переважають м`ясні страви. В деяких селах
Вінниччини, навіть кров`янки, які є традиційною новорічною
стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок
готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та
“Василя”.
Як тільки жінка замішувала діжу для випікання
обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона
йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять.
Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із
дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора).
Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом
сокири, або палицею і промовляв: `А чого ти, грушо, не родиш?
Я тебе зрубаю, порубаю!` Або: `Не будеш родити, буду рубати, а
будеш родити, буду шанувати`. За дерево відповідала дружина:
`Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді
стану`. Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і
перев`язувала його перевеслом.
В народі вірили, що
після таких процедур дерево злякається і обов`язково дасть
гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч,
рослини розуміють людську мову, а тварини навіть самі
розмовляють по-людському. До речі, тварини в цю ніч могли
поскаржитись Богові на господарів, якщо ті погано з ними
обходяться. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно,
добре годують, чистять, пестять.
А ще на Маланки
господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч
напередодні Нового року вона танцює, віддається. Ось які
пояснення стосовно вшановування печі в новорічну ніч, записані
в різних регіонах України, приводить професор С.І.Килимник:
`Тому то піч на Маланки мусить бути чисто вимащена, `щоб не
кляла, що не вимащена`. Ніхто у цю ніч не спить на печі, не
сидить, нічого на неї не кладуть, бо тяжко їй
танцювати`...`Нехай спочине`... `Василь з Маланкою приходить
танцювати на печі - аби їм не перешкоджати`... На піч кладуть
овес - `на коровай, так як у нас на весілля, і їй дається
вівса, як ся віддає`. `Аби мала чим коня годувати, бо вона їде
в місто, на герць`.(Український рік... Київ, 1994. Книга 1,
С.116.)
З настанням сутінок по селу ходили ватаги
щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед
гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і
гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не
існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого
щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до
хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно
більше.
Серед ряджених найчастіше зустрічаються образи
Маланки, Василя, кози, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля,
кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій
хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою,
щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. В руках
Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі
всіма, хто підвернеться, при цьому обмурзувала їх своєю
`косметикою`. Дослідник українських новорічних обрядів “Коза”
і “Маланка” О.Курочкін пише: “У деяких селах українського
Подністров’я (села Голосків, Кептинці Кам’янець-Подільського
району Хмельницької області ) за оповідями інформаторів,
замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку,
яка мала дітей і була щасливою в шлюбі.”
Козою був
парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з
рогатини до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо
прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що
лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст з
віника. Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно
вміють боротися. Їх костюми складали вивернуті хутром догори
кожухи, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна, або овечі
шкури, зі шкур виготовляли і маски. Журавлем був парубок на
ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.
У
дівочому гурті роль Маланки і Василя виконують дівчата.
Дівчата “убирають Маланку у хвату, як молоду обквітчають
цвітами, Василя підбирають теж з дівчат, надівають на Василя
гарні штани, френч, шапку, підводять вуси. Обох гарно
підмальовують. Подекуди дівчата щедрівниці обмежувалися лише
одним костюмованим персонажем – Маланкою“.
Підійшовши
до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів
дозволу щедрувати:
“Гой Іване, Іваночку, Пусти до
хати Маланочку…” “Пустіть до хати погріти
п’яти, Пустіть до груби погріти зуби, Пустіть до печі
зігріти плечі…”
Прихід ряджених був доброю ознакою,
тому їх зазвичай радо запрошували в оселю. До хати
щедрувальники заходили, лише отримавши дозвіл господарів. В
хаті спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного
члена сім`ї, потім співали пісень про Маланку. Маланка в цей
час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії,
оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все
робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття
клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти
господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни.
Господарі прагнули помішати їй `наводити порядок` і уважно
стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також
водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп,
або погрожувала продати її у наступній хаті, там мовляв,
більше дадуть. Іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб
Маланка її вкрала, це віщувало дівчині швидке
заміжжя.
В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти
коза. Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати
погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла.
Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні
причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає.
Діткам страшенно хотілось побачити козу, вони благали батьків
впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою
козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє
і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє.
Господарі нарешті погоджувались.
Ввійшовши до хати,
коза спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами,
а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про
що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили
стрільці або хлопці-молодці і вдарили (встрелили) козу в
правеє вушко, в саме сердушко, або ж під ліву чи праву ногу,
коза впала, ноги задрала, або ж впала та й нежива стала. Одним
словом, коза помирала.
Що ж означав цей ритуал? Чому
козу неодмінно було вбивати? Адже коза була символом
(божеством) родючості ниви. До речі і по нині частинку
нескошеної ниви, чи незібраної грядки називають козою. В
грецькій та римській міфології боги плодючості і урожаю також
мали ознаки схожості з козою. В далеку давнину люди помітили,
що на тій землі, де стояла домашня скотина, рослини ростуть
значно краще, дають більший урожай. Про вплив кози на
родючість ниви співається і в народних українських щедрівках:
Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там
вилягає, Де коза туп-туп, Там жита сім куп, Де коза
рогом, там жита стогом, Де коза хвостом, там жита
кустом...
Очевидно смерть кози - символізувала зимову
смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головне було не
смерть кози, а її оживляння. Всі присутні в хаті, а також
щедрувальники намагалися оживити козу, розсмішивши її. Для
цього всі засоби були добрими, лиш би коза засміялася, почала
пручатися, подала ознаки життя. Її `лікував` `лікар`,
коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися,
турчали козі у вуха, рахували зуби, щоб переконатись стара чи
молода, був і крайній (сороміцький) метод - пробували
`перевірити, чи коза доїться`. Оскільки за народними
традиціями козою перевдягались парубки, це, як правило,
приводило козу до тями, вона пручалася, видиралася, подавала
ознаки життя.
Оживання кози знаменувало собою оживання
навесні ниви, садів, пасовищ, природи взагалі. Сміх носив
магічне значення - відганяв злі сили, крім того вірили, якщо
сміятись в новорічну ніч то і весь рік пройде зі сміхом,
весело і щасливо. На закінчення щедрувальники проголошували
вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили
винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів.
“Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”,
“дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.
Господарі замість грошей або ласощів пропонували Козі сіна,
соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що
їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги,
а також чарочку і шкварочку, шинку й ковбасу. Почувши про
гостинці до хати ввалювались “цигани” з “ведмедем” і починали
гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із
хатніх, господарі на допомогу кликали стражників, які також
були серед ряджених і ті випроводжали з хати гамірних гостей,
за що отримували винагороду від господарів.
Серед
обрядових дій, що відбуваються в Новорічну ніч можна також
назвати змагання ватаг ряджених маланкарів. Вони, як правило,
відбувалися опівночі на роздоріжжях, або на мостах чи кладках
через потік. Змагання були як індивідуальні, так і колективні.
В індивідуальних поєдинках кожна ватага виставляла свого
рядженого представника. Починали боротьбу зазвичай ряджені
ведмеді, іноді їх поєдинку вистачало, щоб визначити яка ватага
перемогла, а іноді справа доходила до колективного змагання
“стінка” на “стінку”, хто кого потіснить. Команда, що програла
пропускала переможців вперед.
Поєдинок на містку, на
рубежі двох світів, відділених водою, та ще й опівночі міг
знаменувати поєдинок з представниками з потойбічного світу,
які гоняться за Маланкою, а обдаровування ряджених – відкупним
пожертвуванням потойбічним силам за Маланку.
14 січня
на Старий Новий рік, або Василя господарі прокидаються рано,
до схід сонця, прибирають солому з долівки, підмітають в хаті.
Від Святого вечора до Василя підлогу ніхто не підмітав, щоб не
вимести і не винести щастя та долі з хати.
Старого
Нового року з нетерпінням чекають хлопчики, адже цього дня їм
випадає добра нагода заробити гостинці і гроші. З самого
ранку, ще вдосвіта, набравши в кишені або рукавички зерна,
вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше
посівають пшеницею, можна посівати житом, ячменем, вівсом. Не
посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз
Матері Божої, і обрядове посівання ним може спричинити сльози
в родині, та гречкою “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде
суперечка”. Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися,
жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий
рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки,
льон по коліна, щоб Вас, господарю, голова не боліла!” “З
Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб
родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста,
щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста” означає статна,
дорідна.
Господарі пригощають посівальників пирогами,
окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші.
Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати
першим. Йому доручали обмолотити святочного снопа (дідуха),
який стояв на покутті від Різдва, або розбити гарбуза дідуха,
що лежав у кубельці під столом. Сніп обмолочували макогоном,
зерно і солома з нього вважаються чудодійними. Зерна з дідуха
зберігають до сівби і висівають разом з насінням на ниву, щоб
був гарний урожай. З гарбуза варили кашу, ним також пригощали
домашніх тварин, зернятка з дідуха (гарбуза) збирали в миску,
просушували і висівали весною на грядках, щоб гарно родили
гарбузи і вся городина.
Солому від дідуха спалюють
вранці на Новий рік у садку. Люди вірять що дим від дідуха
дуже корисний, він забезпечує гарний врожай на наступний рік,
оберігає дерева від морозу, захищає від шкідників. За
народними віруваннями цей дим захищає не лише дерева, але й
членів родини, тому всі від малого до великого стрибали через
вогнище, щоб бути здоровими і не хворіти у наступному році,
дітей переносили крізь дим на руках.
За народними
віруваннями духи поля і духи предків, які допомагають ростити
урожай, ховаються від женців в останньому снопові. Цей сніп
урочисто несуть з поля під час обжинок, потім зберігають у
коморі, або клуні до Святого Вечора, а на Святий Вечір його
величають “дідухом”, з почестями вносять до хати, ставлять на
лаві на покуті, на тому місці, де садять найдорожчих гостей.
Дідух перебуває в хаті від Святого вечора до Нового року, а на
Новий рік його спалюють. В давнину у слов’ян існував звичай
трупоспалення. Мабуть з димом духи предків відлітали у вирій,
щоб весною знову повернутися на ниву.
В деяких селах
Правобережжя залишилися звичаї влаштовувати вогнища спільні
для всієї громади. “Закінчивши ритуальний обхід села,
буковинські перебрані вже вранці йшли на роздоріжжя палити
(смалити) “діда” або “дідуха”... Спочатку Маланка, а потім
інші маски перестрибували через багаття. ... У селі Корчівці у
вогонь неодмінно кидали солому, якою були набиті горби
маскованих “дідів”. Хлопці з села Варенчанка перш ніж спалити
“дідуха”, надавали йому антропоморфної форми. Тут же як
розповідали донедавна було заведено кидати в новорічне багаття
маски.” Наведені факти підтверджують гіпотезу про те, що
новорічні масковані персонажі уособлюють прихід предків з того
світу, а спалювання масок можна асоціювати з погребальними
вогнями, при допомозі яких предки покидали світ реальний і
переходили у світ мертвих.
Закінчувалось дійство
очищенням водою в якому брали участь всі ряджені. Ватаги
маланкарів йшли до річки де гуртом вмивалися, іноді обливалися
водою, бризкались, а іноді навіть вдавалися до купання в
ополонці. “Перебраний на Маланку ні в якому випадку не міг
уникнути купання. Інакше за словами українців-старожилів села
Білявинці у хлопця, що виконував цю роль міг вирости
хвіст”.
Символи свята: Маланка, Василь, Коза, дід,
баба, журавель, цигани, кіт та інші ряджені, квітуча вишнева
гілка, дідух, рукавичка з насінням жита й
пшениці.
Звичаї: народний карнавал із виконанням
щедрівок і розігруванням вистав, головними дійовими особами
яких є Маланка, Василь, Коза, дід, баба, кіт, лікар, журавель,
цигани; дбайливий догляд за худобою; лякання дерев;
вшановування домашнього вогнища – печі; обмолочування дідуха;
розбивання дідуха (гарбуза); обрядове посівання; спалювання
дідуха і обрядові дії пов’язані з ним.
* *
*
Міжгірська селищна рада
http://rada.mgir.net.ua/
Старий Новий Рік -
13.01.11
Сьогодні почався ще один Новий рік –
Старий (за юліанським календарем). Окрім цього,14 січня -
Свято Василя. Разом із Різдвом та Водохрещем – це три
найбільші зимові свята. Коли світська влада ввела нове
літочислення, православні церкви відмовились переходити на
новий стиль, унаслідок чого всі нерухомі церковні свята, а
також Новий рік святкується за старим стилем. Цей так званий
Старий Новий рік продовжують традиційно відзначати в Україні,
Росії, Білорусі, Сербії, Чорногорії і навіть в окремих районах
Швейцарії.
Напередодні Старого Нового року –13 січня,
на Маланку,– традиційно готували Щедру кутю, а на ранок
наступного дня засівали. На Маланку молодь здавна влаштовувала
карнавальні дійства: хлопці перевдягалися у Маланку, а дівчата
у Василів.
Маланчин бал
Маланка приходить
на Щедрий вечір разом із Василем, щоб повіншувати щастя й
здоров’я на цілий рік. У IV-V столітті справді жила дівчина
Меланія, яка народилась у християнській заможній родині. У 14
років дівчину видали заміж за сина знатних людей. І молода
родина усе своє майно віддала бідним. А з часом Меланія
оселилася на горі Єлеонській, де пізніше заснували монастир.
Саме тому, зокрема в Україні, підтримується традиція
благодійних маланчиних балів. Цього року такий бал влаштовує
Львівське лікарське товариство, розповідає кореспондентка
Радіо Свобода.
Маланчин бал у Львові започаткований ще
в 1912 році студентами-медиками і завжди на ньому збирали
гроші на благодійність. Цього року львівське лікарське
товариство на зібрані кошти впорядковуатиме експозиції музею
історії медицини Галичини імені Мар’яна Панчишина. «На балу є
і коза, і Василь, і Меланка, сценки, жарти, концерт. Ми хочемо
показати народні українські традиції, щоб люди їх знали», -
зауважив отець Тарас Мілян, один із організаторів
заходу.
Щедрування та засівання
Якщо від
Різдва і до Маланки (13 січня) по хатах ходили ватаги
колядників, то далі вже естафету віншування господарів
перебирали щедрувальники і засівальники, зауважує етнограф
Олексій Доля. «З 13 на 14 біля кожного двору спалювали дідуха.
А щедрують на Щедрий вечір спочатку діти. Ходять від хати до
хати спочатку найменші, потім старші. Дуже є цікаві
промовляння, наприклад, таке: «Татуню, мамуню, пустіть до хати
погріти п’яти, пустіть до груби погріти зуби, пустіть до печі
погріти плечі». Є також спеціальні щедрівки хлопцю, щедрівки
дівчині», - розповідає етнограф.
Саме 13 числа час
заспівати «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на
здоров’я», зазначає релігієзнавець Дмитро Степовик. Сонце у ці
дні високо, наближається весна, люди будують плани стосовно
нового врожаю, говорить він. «Від цього дня починаються
щедрівки, які відрізняються від колядок тим, що, в основному,
це побажання доброго врожаю. Колядки ж носять більше
богословсько-обрядовий характер. Щедруючи, люди радіють, що
сонце повернуло за пруг, не так далеко весна, танення снігів і
сподівання нового врожаю».
На відміну від Свят-вечора,
коли на столі обов’язково мало бути 12 пісних страв, на Щедрий
вечір готували м'ясо. Вважалося, що страв на столі мало бути
вдосталь, щоб рік був ситим, зазначає знавець народної кухні
Лідія Артюх. «Дуже багато готували страв. На Поліссі,
наприклад, кутю готували не лише на Різдво та на Водохрещу,
але й на Новий рік. Готували обов’язково і для щедрувальників:
і млинці, і вареники, і пироги, і книші… А оскільки це вже був
не піст, то на столі була ковбаса,сало, м'ясо. Але якихось
ритуальних страв не було».
Наступного дня після Меланки
-14 січня - християни вшановують Святого Василя Великого, який
вважається покровителем хліборобів. Відтак основним обрядом
цього дня є засівання осель зерном – на знак добробуту і
врожаю. Хоча, як зауважує Олексій Доля, ця традиція має ще
язичницькі корені.
Зранку 14-го січня по хатах ідуть
засівальники, і мають це бути саме хлопці, вважається, що саме
вони мають перші зайти до оселі цього дня. А «жито, пшениця,
всяка пашниця», якими посівають на Василя, – це побажання
багатства та достатку господарям.
Водіння
кози
За давніми віруваннями українців, коза
вважалася символом добробуту і врожаю, відтак цей персонаж
разом із плугом були неодмінними атрибутами новорічних
щедрувань, зауважує Тарас Мельник, музикознавець, керівник
дитячого фольклорного гурту «Дай Боже». «Одягалися кожухом
навиворіт, робили дерев’яну голову. У деяких місцевостях, крім
кози, був ще кіт, який сала просив, нявкав і теж розважав і
веселив публіку. Взагалі, водіння кози – це весела забава з
розвагою, де коза танцювала, стрибала, а господарі вважали за
честь обдарувати козоводів, щедрувальників». Інколи роль кози
грає не людина в костюмі, а просто дерев’яна палиця, один із
кінців якої розколюють, немов роги. А щедрувальники
прикрашають ці роги за власним бажанням.
Етномузикант
Юрій Вовк брав активну участь у « водінні кози» – він грав
колоритного персонажа, якого звати Лікар-Аптекар. «За обрядом,
коза помирає, і робляться певні дії, щоб її оживити. Виходить
лікар, який насправді є шарлатаном, і лікувати нікого не вміє,
але щось пробує, розповідає, який він розумний. Це виходить
дуже смішно», - згадує музикант.
Коли Коза все ж
оживала, усі глядачі зітхали із полегшенням, адже одужання
тварини означало скоре відродження всієї природи після
холодної зими. Також вважалося, що на Новий рік всім належить
бути веселими, бо до оселі приходить людська Доля. Відтак її
намагалися не злякати сварками чи похмурістю. Адже, як
зустрінеш Новий рік, так його і проживеш!
Особливої актуальності питання
агрострахування набуває взимку, адже попереду весняна посівна
кампанія. Ще до її початку треба визначитися, з ким із
страховиків варто вступати у партнерські стосунки і, що
особливо важливо, з’ясувати, на яких умовах ці партнерські
стосунки мають вибудовуватися.
Про важливість
агрострахування для національного АПК і причини його
недоступності для багатьох вітчизняних фермерів розповідає
голова фермерського господарства «Нектар», що на Полтавщині,
лідер громадської організації «Спілка сільських жінок України»
Галина СКАРГА.
- Фермерська робота є складною і важкою,
часто її називають «чоловічою». Як жінці вдається справлятися
з нею?
- Важко, чесно зізнаюся. Адже фермер – і
збутовик, і постачальник, і бухгалтер, і організатор, він –
все в одній особі. Часу на особисте життя майже не
залишається. Думки незмінні – чи встигнеш з посівом, чи
впораєшся зі збиранням врожаю, чи не втратиш його через
непогоду…
- Робота фермера дуже залежить від природних
та кліматичних умов. Як, на вашу думку, чи потрібне фермеру
агрострахування?
- Воно потрібне, мов повітря. Без
агрострахування жодне сільськогосподарське підприємство не
зможе вижити. І це – абсолютна
правда.
Сільськогосподарським культурам байдуже –
застраховані вони чи ні. Страховка не убереже їх від лютих
морозів, надмірної спеки чи рясних дощів. Проте вона убереже
сільгосппідприємство, яке одержить компенсацію і зможе
функціонувати далі.
На жаль, фермеру застрахувати свій
врожай доволі важко. По-перше, більшість страхових компаній не
надто прагнуть мати з нами справу. Адже ми не дуже грошовиті.
А, по-друге, фермери через малогрошів'я не надають особливої
уваги агрострахуванню. Бо все йде в оборот. Жодної зайвої
копійки не маємо. Особливо зараз, коли ціни на все – і на
пальне, і на мінеральні добрива, і на техніку стрімко
зростають.
Якби була змога застрахуватися, то ми могли
б спати спокійно. А поки що живемо за принципом - пан або
пропав. Наведу такий приклад: у 1998 році була велика негода і
на моїх полях все вимерзло. Через міністерство я звернулася
про відшкодування збитків, завданих стихією. Належним чином
оформила всі документи, але не отримала жодної копійки.
Наступного року – знову стихійне лихо: через дощову погоду все
опинилося під водою і я знову зазнала великих втрат. І знову –
жодного відшкодування. Тому я впевнена, що агрострахування –
це вкрай необхідна для фермера справа, страхуватися треба
обов’язково.
- Ви зауважили, що фермери вкрай
потребують агрострахування, але часто ця послуга через брак
коштів залишається недоступною. Що робити у такій ситуації?
Хто має сказати своє вагоме слово – держава, страхові
компанії?
- У першу чергу, своє слово має сказати
держава. Бо ми говоримо не так про особисту, скільки про
державну справу. Адже переважно йдеться про продовольчу
безпеку країни. А це питання належить до числа стратегічних і
дбати про його вирішення понад усе повинна держава. Якщо
держава зацікавлена в розвитку сільськогосподарського
виробництва, то має взяти на себе відповідальність, щоб
захистити сільське господарство від непередбачуваних
подій.
Я до того це веду, що держава мусить запровадити
механізм компенсації. Принцип такий – сільгоспвиробники
сплачують 50% від вартості страховки, і стільки ж – держава.
Це значно полегшить нашу фінансову ношу і заохотить фермерів
страхуватися.
Кілька років тому уряд виділяв кошти на
компенсацію частини страхового внеску. Але ми цю компенсація
одержували лише згодом, а на початковому етапі стовідсотково
сплачували за страховку. Це змушувало багатьох фермерів
сторонитися агрострахування і як наслідок вони залишалися і
без державних компенсаційних виплат, і без страхового
захисту.
Користі від такої допомоги було мало. Тому я і
кажу – держава має не відродити старий компенсаційний
механізм, а запровадити новий, який повною мірою відповідає
нашим економічним інтересам, а отже, і інтересам країни.
- Ви знаєте, що Проект IFC «Розвиток агрострахування в
Україні» активно просуває ідею, згідно з якою
сільгоспвиробники мають сплачувати 50% від вартості страховки
і ще стільки держава повинна компенсувати страховим компаніям.
На вашу думку, чи поділяють фермери цю ідею?
-
Особливо такий підхід зацікавить малоземельні фермерські
господарства, оскільки саме вони відчувають брак коштів. У
тих, хто обробляє по 20-30 тис. гектарів, і гроші на
страхування знайдуться, і можливості домогтися від держави
відшкодування.
Останнім часом ми спостерігаємо доволі
дивну політику – держава всіляко підтримує великі
сільськогосподарські підприємства і не помічає нас. Або робить
вигляд, що не помічає. І це при тому, що 65%
сільськогосподарської продукції виробляється малими фермерами
та присадибними господарствами.
- Ви говорили про роль
держави у формуванні сучасної агрострахової політики. Але є ще
один важливий учасник страхового ринку – страхові компанії. Як
би ви порадили фермерам підходити до їх вибору?
-
Думаю, перш, ніж обрати страхову компанію, треба її ретельно
вивчити. Слід ознайомитися з її попередньою і нинішньою
діяльністю, дізнатися, чи користується авторитетом серед інших
сільськогосподарських виробників. А це ми дуже просто робимо:
у нас є велика мережа і ми маємо можливість через Інтернет
перепитати своїх людей.
Я завжди кажу своїм колегам –
не поспішайте віддавати свої гроші в чужі руки. Але якщо ви їх
віддаєте, то маєте бути впевненими у тому, що ці руки чисті.
Бо, погодьтеся, серед страхових компаній зустрічаються й такі,
які на перших порах обіцяють золоті гори, а з настанням
страхових випадків починають задкувати, вишукувати всілякі
зачіпки, аби не виплачувати фермерам страховку.
- Що
для вас було б цікавим – страхування від окремих ризиків чи
від усього комплексу можливих ризиків?
- Я вважаю, що
страхуватися треба комплексно. Важко передбачити наперед усі
можливі ризики – чи буде засуха або мороз, чи буде пожежа або
град. Від одного застрахуєшся, а на іншому програєш.
Я
розумію, що бізнес передбачає ризики. Але в аграрному бізнесі
їх і так забагато. Тому моя думка – якщо хочеш, щоб твоя
справа мала продовження у майбутньому, треба діяти системно,
комплексно і логічно.
- Ви не лише очолюєте фермерське
господарство, але є ще й керівником громадської організації,
яка об’єднує жінок-сільгоспвиробників. Хотілося б почути дещо
про неї, про те, чим вона займається.
- Спілка
сільських жінок України була створена 1998 року, а як юридична
особа зареєстрована у 2001 році. Переважно до неї входять
сільські товаровиробники не дуже великих фермерських
господарств, ті, хто господарює на власній землі, сільські
підприємці, сільські вчителі, лікарі. До спілки входять 5467
осіб, із них - 564 чоловіка. Маємо осередки у 22 областях і АР
Крим.
Ми часто проводимо інформаційні заходи. Щоб
правильно визначити пріоритети, спершу опитуємо членів нашої
організації, дізнаємося, які теми для них є найбільш цікавими
та запитаними. Так от, тема агрострахування опинилася на
третьому місці. За своєю затребуваністю вона поступилася лише
таким темам, як організація сільськогосподарського виробництва
та захист прав жінок.
По темі агрострахування у 2008 та
у 2010 році у нас відбулися лекції. Їх нам провели
представники Проекту IFC «Розвиток агрострахування в Україні»
та Полтавської обласної дорадчої служби. Лекції виявилися дуже
пізнавальними, вони пройшли цікаво, слухачі ставили багато
запитань. Щоразу лектори привозили багато матеріалів. Ми їх
активно поширювали серед членів нашої організації, розвозили
по селах. Зустрічаючись з людьми, роз’яснювали їм вагомість
аграрного страхування. Сподіваємося, що така наша
просвітницька робота невдовзі дасть позитивні
результати.
- Можливо, потрібна співпраця страховиків,
громадських організацій страхових компаній і професійних
організацій сільгоспвиробників для спільного напрацювання
аграрних страхових продуктів, для спільного розвитку цього
ринку? Можливо, держава повинна очолити цей процес або,
принаймні, взяти у ньому участь?
- Є постанова Кабінету
Міністрів від 3 листопада 2010 року про створення громадських
рад. Я вважаю, що вона ухвалена дуже вчасно. Потрібно, щоб ці
громадські ради активно співпрацювали з державними органами,
органами місцевого самоврядування і громадськими
організаціями. У нас такої громадської ради поки що немає, але
полтавський обласний осередок нашої Спілки вже підписав
коаліційну угоду про співпрацю. Її підписали всі голови
громадських організацій, розташовані в нашому регіоні, і
підписали сільські голови.
Крім того, ми підписали
меморандуми про співпрацю – і з райдержадміністрацією, і з
районною радою, з центром зайнятості, з відділом юстиції,
районною прокуратурою, районним судом. Бо, крім всього, ми
надаємо правову допомогу найбіднішим верствам населення. І
після підписання меморандуму, коаліційної угоди стало трохи
легше відкривати двері до владних кабінетів. Я вважаю, що коли
ми будемо працювати разом, то неодмінно матимемо
успіх.
* *
*
Роман КОЛІБАБА, Максим
НАЗАРЕНКО, Національний прес-клуб «Українська
перспектива» http://siver.com.ua/
Технології
УКРАЇНА — Свято Богоявлення, яке в
народі називають ще Водохрещенням, за Юліанським календарем
відзначають 19 січня (6 січня — за Григоріанським), воно
завершує цикл Різдвяних свят. Йдеться про хрещення Ісуса
Христа в ріці Йордан, під час якого Христос об'являє себе як
Месію і Спасителя. Про це свідчить при Хрещенні, як каже
Євангеліє, сам Отець Небесний голосом із неба: «Ти єси Син мій
любий, у тобі — моє уподобання» (Мр. 1, 11); свідчить Святий
Дух, що у вигляді голуба сходить на Нього; свідчить також Іван
Хреститель, вказуючи на Нього: «Ось Агнець Божий, який гріхи
світу забирає» (Йо. 1, 29).
19 січня за Григоріанським календарем (6 січня —
за Юліанським) Православна Церква в Україні відзначає свято
Богоявлення Господнього, яке в народі називають Водохрещенням.
Про особливе значення цього свята розповідає постійний гість
редакції, прес-секретар Київської Патріархії, ігумен Євстратій
(Зоря).
— Свято Водохреща, як його називають в
народі, або свято Богоявлення, чи Хрещення Господнього, —
розповідає о. Євстратій, — має дуже велике значення для
кожного християнина. Це свято називається Богоявленням, тому
що в цей день вперше Бог явився людям відразу у трьох особах:
вся Пресвята Трійця явила Себе людям – Син Божий прийшов на
річку Йордан, щоб христитися від Іоанна, Отець засвідчив Його
синівство Своїм голосом, сказавши „це Син Мій улюблений, Його
слухайте”, а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від
цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його
проповідь. Бо до цього часу Він не проповідував і очікував
того моменту, коли має це зробити за волею Свого Небесного
Отця.
Також в цей день відбувається освячення
фізичної основи всього живого на землі – води. Тому що без
води життєві процеси на землі практично неможливі. Людина,
тварина, рослина, найдрібніші живі істоти – всі так чи інакше,
послуговуються водою, як хімічною сполукою, і тому справедливо
її називають фізичною основою земного життя. І ось в церковних
піснеспівах в цей день проголошується освячення „вод єства”,
тобто вся водна стихія освячується Ісусом Христом на свідчення
того, що Він, як Спаситель, прийшов спасти не тільки саму
людину, але все творіння – весь світ. Бо як все творіння земне
через гріх Адамів почало страждати і мучитись і Сам Господь,
коли виганяв його з Раю, промовив: „через гріх твій проклята
земля”, то таким чином через другого Адама – Ісуса Христа
приходить благословення не тільки для людей, але і для усього
світу – всієї природи. Саме тому ще в Старому Завіті було
встановлено, що очищення кожної людини має відбувається через
воду. Якщо людина ставала духовно нечистою, то вона мала
омитися і через цю дію очиститися. Очищення також відбувається
через окроплення водою. Все це було прообразом
хрещення.
Для нас хрещення – це друге народження.
За словами Спасителя той, хто не народиться від води і Духа,
той не може увійти в Царство Небесне. У самому чині таїнства
хрещення, коли читаються молитви, то серед цих молитов
згадується про те, що хрещення – це подоба смерті і
воскресіння. Хрещення за канонами, за традиціями має
відбуватися через занурення. В давнину це був повсюдний
звичай, який зараз використовується менше. Це не означає, що
через поливання чи окроплення водою таїнство хрещення не
відбувається. Бо, власне, це є символом, а хрестить не вода, а
Сам Господь Духом Своїм. Але саме занурення символізує –
смерть. Коли людина повністю занурюється у воду, вона
символічно помирає для цього світу, а коли знову виходить з
води, вона оживає, воскресає для життя вічного.
Ми
в цей день отримали одкровення про троїчність Божества,
впевнилися через Боже одкровення в синівстві Ісуса Христа, в
цей день освятилося єство вод, цей день поклав початок
спасительній проповіді Господа нашого Ісуса Христа – тому цей
день так урочисто святкується. В цей день освячується вода в
джерелах, колодязях, якихось ємностях. І люди цю воду дуже
шанують і зберігають. І те, що цей день дійсно благословенний,
засвідчується чудом, яке повторюється вже сотні років. Ще в
требнику Петра Могили, який жив в першій половині ХVІІ
століття, ми знаходимо описи тих чудес, які відбувалися з
йорданською чи хрещенською водою. Вона залишається, незалежно
від того де набрана, з добрими властивостями дуже тривалий
час. Є випадки, коли така вода зберігається і п’ять, і вісім,
і навіть 10 років. Це також залежить від способу духовного
життя, яке ведуть люди в тому домі чи в тій родині, де ця вода
зберігається. І тому в цей день люди приходять набрати води,
щоби освятитися нею, покропити своє житло, зберегти цю воду до
наступного Водохреща. Є багато тих, хто навіть омиваються в
цей день у водоймищах. І я знаю з досвіду своїх знайомих, що
це не викликає ніяких захворювань, навіть при тому, що люди не
мають якоїсь особливої підготовки загартування, а просто саме
в цей день у них виникає бажання омитися у хрещенській воді.
Вони не відчувають не тільки ніякого погіршення здоров`я, а
навпаки його покращення.
УКРАЇНА — Наступного дня після святкування
Богоявління — 20 січня за юліанським календарем, Східна Церква
святкує Собор св. Івана Хрестителя, віддаючи йому шану за те,
що він хрестив Господа Ісуса Христа. У народі кажуть: «Іван
Предтеча бере свята на плечі», оскільки завершується цикл
різдвяних свят.
За церковною традицією
Свято Маланки відмічають
напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня
за новим), ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою
(Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і
відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим).
Особливої актуальності питання
агрострахування набуває взимку, адже попереду весняна посівна
кампанія. Ще до її початку треба визначитися, з ким із
страховиків варто вступати у партнерські стосунки і, що
особливо важливо, з’ясувати, на яких умовах ці партнерські
стосунки мають вибудовуватися. 
